Олександр Архипенко

Олекса́ндр Порфи́рович Архи́пенко (18 травня (30 травня) 1887(18870530), Київ — 25 лютого 1964, Нью-Йорк, США) — український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об'єднання митців-українців в Америці (ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури.

Роботи Архипенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Одним з перших Архипенко використовував експресивні можливості «нульової», наскрізної форми — такою є пустота між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1915 року.

Народився в Києві (тоді Російська імперія). Молодший син професора Київського університету Порфирія Архипенка та Парасковії Мохової-Архипенко. Старший брат — Євген Архипенко.

У 1902—1905 роках навчався в Київському художньому училищі, з якого був виключений у листопаді 1905 за участь в учнівському страйку, пов'язаному з подіями революції 1905—1907.

У 1906 продовжив навчання мистецтву у Сергія Світославського. У 1906 разом з Олександром Богомазовим організував першу виставку своїх творів у Києві. У цьому ж році переїхав до Москви, де в 1906—1908 продовжив освіту в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури.

В 1908 році переїхав до Парижа, де продовжив освіту у Паризькій мистецькій школі. У Парижі оселився в колонії художників «Вулик» (фр. «La Ruche»), де також жили художники — виходці з України Володимир Баранов-Россіне, Соня Делоне, Натан Альтман. Там познайомився з А. Модільяні, А. Годьє-Бжеско та іншими. Він відкрив в 1910 у Парижі власну школу і, як перший кубічний скульптор, увів у скульптуру нові естетичні елементи — моделювання простору, вглиблені форми і прозорість.

У 1910 році здійснив велику подорож з виставкою своїх робіт Італією, Швецією, Францією, Німеччиною, Чехословаччиною і в тому самому році відбулася перша персональна виставка Архипенка у Гаґені (Німеччина).

У 1912—1914 роках Архипенко викладав у власній Школі мистецтв у Парижі. 1914 року переїхав до Ніцци.

У 1920 взяв участь у Дванадцятому бієннале у Венеції

У 1921 заснував власну Школу мистецтв у Берліні.

З 1923 оселився у США, де відкрив школу пластики (Нью-Йорк, 1924), викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв та університеті в Канзас-Сіті.

Родоначальник кубізму в скульптурі («Боксери», 1914; «Солдат іде», 1917), працював у манері конструктивізму, абстракціонізму та інших новітніх мистецьких течій («Жінка», 1918; «Жозефіна Бонапарте», 1935; «Заратустра», 1948; «Балерина», 1957). Створив новий різновид рельєфної різьби — т. зв. «скульптомалярство» («Купальниця», 1915; «Жінка, що стоїть», 1919), відкрив і обґрунтував принципи рухомого малярства, сконструював особливий механізм — «архипентуру».

У 1934 році взяв участь в оформленні українського павільйону на виставці у Чикаго, виставляє в ньому свої роботи.

У 1920—1930-х роках брав участь у художніх виставках в Україні, працював над пам'ятниками Т. Шевченку, І. Франку, князю Володимиру Святославичу для парку в Чикаго. За життя Архипенка відбулося 130 його персональних виставок.

Помер у Нью-Йорку, де і похований на кладовищі Вудлон.

Більшості його композицій властива манера кубізму, конструктивізму та абстракціонізму.

Творчість Архипенка мала великий вплив на розвиток модерністського мистецтва, у тому числі архітектури та дизайну в країнах Європи та Америки. Твори Архипенка перевернули світові уявлення початку XX століття про скульптуру. Саме Архипенко вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, вводячи у композиції скло, дерево, метал, целулоїд. Пластика, рух, проявлена конструкція і конструктивність, ліричність — основні якості його творів, які були високо оцінені сучасниками — Г. Аполлінером, П. Пікассо, Ф. Леже, М. Дюшаном, Р. і С. Делоне, А. Родченко, П. Ковжуном, послідовниками і дослідниками.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...