Абстрактне мистецтво

напрям

Абстракціоні́зм, абстрактне мистецтво, безпредметне мистецтво, конфігуративне мистецтво — одна з течій авангардистського мистецтва початку XX ст. Філософсько-естетична основа абстракціонізму — ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків. Напрям сучасного абстрактного мистецтва в скульптурі і живописі виник в Європі та Північній Америці в 1910 — 1920. Здавна люди намагалися відобразити красу навколишнього світу, сцени зі життя жінок у малюнках, картинах. Згодом картини найталановитіших людей перетворилися на витвори мистецтва. З'явилося багато різних напрямів мистецтва: імпресіонізм, модернізм, класицизм, романтизм, натуралізм, символізм, реалізм, сюрреалізм, абстракціонізм та інших. Кожен напрям охоплює єдність світосприймання, естетичних поглядів, шляхів відображення. Здавна безпредметна творчість існувала як орнамент чинонфініто, але в новітній історії оформилося в особливу естетичну програму - абстракціонізм. Виникнення та розвитку абстрактного мистецтва було пов'язане з духовними ідеями, які хвилювали розуми європейців межі XIX-початку XX століття. Захоплення метафізичними і утопічними теоріями охопило як філософів, так і літераторів, музикантів, живописців. Прагнення висловити невимовне, передати відчуття єдності душі, й матерії, всесвіту, космосу зажадало від художників пошуку нової, нетрадиційної образотворчої мови, повної глибокого сенсу.

Засновниками абстракціонізму були В.Кандинський, К.Малевич, П.Мондріан.

Абстракціонізм у наші часи звичайно описує мистецтво, що не відображує предмети реального світу, але використовує тіні та кольори для надання настрою.

Творчі пошуки провідників абстракціонізму у малярстві, графіці, скульптурі тощо впливали на дизайн, а також на художню літературу (див.: Антироман; Література потоку свідомості), на «концептуальне мистецтво», зокрема на конкретну поезію, яка хоч і оформилася в середині століття, однак її вияви спостерігалися у 10-ті роки, зокрема у збірнику «Ослиний хвіст і мішень» (Москва, 1913), де містилися приклади шумової (подвоєння, потроєння і т. д. приголосних) та легатної (актуалізація голосних) поезії, відмінної від зауму. Зразок шумової поезії:

Зразок легатної (італ. legato букв. — зв'язаний; у музиці — безвідривний, плавний перехід одного звука в інший) поезії:

Ця тенденція позначилася і на українській поезії, зокрема на творчості Михайля Семенка (ранній період):

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

Вікіпедія: https://uk.wikipedia.org/wiki/Абстракціонізм