Отто Дікс

О́́тто Дікс (нім. Wilhelm Heinrich Otto Dix; 2 грудня 1891(18911202) — 25 липня 1969) — відомий німецький художник та графік, один з представників «жорсткого» реалізму та експресіонізму. Професор Дрезденської художньої академії (1927—1933 роки).

Отто народився в містечку Унтерхауз (Саксонія), недалеко від Гери, в сім'ї робітника-ливарника. Вже в шкільні роки він проявив неабиякі здібності до малювання. Але засобів для отримання спеціальної художньої освіти не було, і після закінчення початкової школи в 1905 р. хлопець відправився в Геру, а потім в Песнек вчитися на художника-оформлювача. Навчаючись декоративній майстерності, він досконало оволодів багатьма технічними прийомами, зокрема створенням фризів за допомогою світлотіні. Честолюбний і не по роках серйозний, Отто хотів бути індивідуальністю. Він мріяв вирватися з обмеженості свого середовища. У 1909 р. Дікс стає стипендіатом Школи прикладних мистецтв у Дрездені. Вперше потрапивши у велике місто, він охоче розігрує з себе денді, не забуваючи, проте, про живопис.

Першими самостійними роботами художника, що починає, були ландшафти. Своєю динамічністю і колоритом вони нагадували картини постімпрессіоністів. Інше захоплення молодого Дікса — мистецтво італійських майстрів XV—XVI ст. знайшло віддзеркалення в його «Автопортреті з гвоздикою» (1912 р.), стилізованому у дусі італійського живопису кватроченто. На ньому художник предстає серйозним, зосередженим, уважно вдивляється в навколишній світ. Тоді він ще не знав, що незабаром йому доведеться зіткнутися з найстрашнішими проявами цього світу.

З початок Першої Світової війни Дікс, перервавши навчання, відправиться на фронт. Дікс велику частину свого життя неупереджено зображав в своїх картинах жахіття війни. Він говорив: «Війна річ огидлива, та все ж це щось грандіозне. Мені у жодному випадку не можна цього пропустити. Потрібно побачити людину в цьому стані втрачених оков, щоб щось знати про людей... Адже війна щось скотоподібне: голод, воші, бруд, ці божевільні звуки... Війну теж слід розглядати як явище природи».

Отто Дікс зі всією очевидністю переконується у тому, що і в мирному житті люди нерідко перебувають в тому ж «стані втрачених оков», не менш скотоподібному, ніж на війні. І художник прагне знайти такі виразні кошти і живописний стиль, які допомогли б йому найточніше і переконливо розкрити хвилюючі теми. У 1919г., завершивши навчання в Дрезденській художній академії, він одержує власну майстерню і організовує «Дрезденській Сецессіон» («Групу 1919»), намагаючись продовжити традиції групи «Міст». У цей період він створює багато цікавих робіт в стилі експресіоніста, розробляючи власну техніку і способи зображення. Так, в серії картин з життя моряків Дікс застосовує симультанний (одночасний) спосіб створення образу: центральне місце в кожній картині займає зображення персонажа, а по сторонах дані різні епізоди життю моряка — в морі, в екзотичних країнах, в портових кублах і кабачках. Інший прийом художник використовує в картині «Каліки війни» (1920 р.). Щоб показати непритомний стан одного з персонажів, він малює йому другу особу і руки, контурами, вказуючи на їх тремтіння. Поверх одягу ще одного каліки пунктирно намальовані його протези на шарнірах. Ця і інші картини, що показують жалюгідне життя понівечених на фронті людей («Продавець сірників», «Інваліди війни за картковою грою», обидва в 1920 р.), стали своєрідною прелюдією до головної теми творчості художника — зображенню нелюдяності і жахів війни.

Водночас Дікс пише низку полотен про життя простих трудівників: «Портрет робітника», «Робітник в горищній кімнаті» (обидва в 1920 р.), «Портрет батьків», «Мати і дитина» (обидва в 1921 р.). У них він нарочито деформує фігури і особи персонажів, прагнучи тим самим підкреслити потворність і несправедливість відносин в суспільстві, перетворюючих людину на втомлену, безрадісну, рано постарілу істоту без надії на майбутнє.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...