{{selectedLanguage.Name}}
Увійти Вийти
×

Бар «Фолі-Бержер»

Едуар Мане

Бар «Фолі-Бержер»

Едуар Мане
  • Оригінальна назва: Un bar aux Folies Bergère
  • Дата: 1882; Paris, France  
  • Cтиль: Імпресіонізм
  • Жанр: жанровий живопис
  • Медіа: олійні фарби, полотно
  • Розміри: 96 x 130 см
  • Замовити репродукцію роботи Бар «Фолі-Бержер»
    Замовити
    репродукцію

Картина зображає сцену в нічному барі «Фолі-Бержер» у Парижі, це остання велика робота художника. Спочатку він робив замальовки безпосередньо в барі, потім він покликав барменшу Сюзон і свого друга, художника Анрі Дюпре, позувати до майстерні. Рентгенівські знімки картини свідчать про те, що спочатку вона мала більш просту та однозначну композицію: барменша та клієнт, що стояли одне перед одним і вели розмову, мали бути центральним її елементом. Але в процесі роботи художник змістив акценти, показавши контраст зануреної у власні думки жінки на тлі дзеркального відображення бару з відвідувачами, які курять, п`ють, їдять, дивляться циркову виставу. Відображення не відповідає тому, що відбувається насправді — варто хоча б порівняти пляшки, що стоять на барній стійці з тими, що відображаються у дзеркалі. А барменша, що дивиться на глядача, у дзеркалі повернута до клієнта, що стоїть осторонь.
На картині багато деталей, що вказують на час і місце її написання: від вбрання персонажів до впізнаваних етикеток на пивних пляшках.

More ...

Бар «Фолі-Бержер» — картина художника Едуара Мане (1832 — 1883).

Це популярне кафе і кабаре, що досі носить назву "Фолі — Бержер". Серед його відвідувачів був і художник Едуар Мане. Адміністрація бару, аби сильніше зачепити відвідувачів, запрошувала артистів і циркачів. В самому барі на роботу брали тільки елегантних і дуже вродливих дівчат. Зачеплений привабливістю господині в барі — дівчини на ім'я Сюзон (її прізвище залишилось невідомим), Едуар зробив її головною постаттю своєї картини. В подяку за позування художник намалював і портрет Сюзон пастеллю, який теж зберігся.

Тяжко хворий на той час художник малював картину прямо в барі, тобто з натури. Він лише висвітлив фарби і зробив Сюзон більш русявою. Про це залишили записи свідки, сучасники сеансів художника. Ось свідоцтво колеги Едуарда, художника Жанньо́ : "Коли я повернувся в січні 1882 року, мій перший візит був до Мане. Він якраз малював "Бар" Фолі — Бержер «. Модель — красива дівчина — позувала, стоячи біля прилавку, уставленому пляшками і кришталем. Він одразу пізнав мене…Я узяв стілець…, і почав дивитися, як він працює. Мане, хоча й малював свої картини з натури, зовсім не відтворював модель документально точно. Я одразу побачив його сміливі спрощення. Все було полегшено, тон був світлішим, фарби — яскравішими, валери — більш легкими. Все це робило гармонійно світлий і ніжний ансамбль. Прийшли інші відвідувачі, і Мане покинув малювати, важко перебравшись на диван праворуч біля стіни. Тільки тепер я побачив, як посилилась його хвороба. Він перебрався на диван повільно, важко спираючись на палицю, і весь тремтів. Але його настрій був бадьорим, і він навіть казав про швидке одуження.»

Через рік художник помер.

Париж швидко ставав мегаполісом. Престижна уява про Париж як місто багатіїв, насолод і мистецтва приваблювала сюди безліч селян з провінцій, вчених, акторів і художників, іноземців — від Російської імперії до Сполучених Штатів Америки. Париж швидко розбудовували, що давало нові робочі місця і спонукало до висмоктування робочої сили з французьких провінцій. Мешканці швидко розбилися на класи і угруповання. Багаті буржуа роднилися з аристократами, торгівці з промисловиками, а ще були пролетаріат, служниці і пралі, повії,криміналітет і поліція, біднота і жебраки. Для багатіїв були Гранд Опера́ і Єлисейські поля, для промисловиків — фабрики і паризькі передмістя, для богеми — Монмартр, для розбещених - сифіліс, для всіх — всесвітні виставки, свята і базари. В Парижі доживали віку письменник Бальзак і його дружина з Росії Евеліна Ганська, викинутий з блюзнірського суспільства Англії Оскар Уайльд, хворі митці Шопен, Едуард Мане…Як ніде тут відчувалась залежність людини від грошей. Саме тут народився гіркий прислів «Париж — пустеля для бідних „. Саме тут гостро відчувалась самотність людини серед паризького натовпу.

Свою самотність і невизнаність гостро відчував і Едуар. Найгіршим було невизнання в родині батьків. Батько, Огюст Мане, притримувався буржуазних уяв про порядність, шляхетність і доцільність поведінки сина. Огюст не схвалював фаховий вибір сина, художник для нього не був гідним уваги й пошани мсьє. Це батько скупо давав горші на утримання сина, а Мане страждав від фінансової залежності в дорослому віці. Це батько став у заваді, коли син надумав одружитися з Леоною Леенхоф, а шлюб з нею вважав небажаним і непотрібним для їх родини мезальянсом. Нестримний в почуттях Едуард Мане став батьком позашлюбної дитини, а через спротив Огюста не міг визнати свого батьківства.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →


More ...