{{selectedLanguage.Name}}
Увійти Вийти
×

Сніданок на траві

Едуар Мане

Сніданок на траві

Едуар Мане
  • Оригінальна назва: Le déjeuner sur l'herbe
  • Дата: 1863; Paris, France  
  • Cтиль: Реалізм
  • Жанр: жанровий живопис
  • Медіа: олійні фарби, полотно
  • Тег: оголена жінка
  • Розміри: 208 x 265,5 см
  • Замовити репродукцію роботи Сніданок на траві
    Замовити
    репродукцію

«Сніда́нок на траві́» (фр. Le déjeuner sur l'herbe) — картина французького живописця Едуара Мане, написана у 1863 році. Нині зберігається у 19-й залі музею д'Орсе (Париж, Франція).

Спочатку картина називалась «Купання» (фр. Le bain) і призначалася для Паризького салону, проте її разом з 3,000 інших полотен журі не допустило до виставки. Всі ці картини були виставлені на так званому Салоні знедолених, створеному з ініціативи імператора Наполеона III.

За словами друга Мане, Антонена Пруста: «Сніданок на траві» задумувався як сучасна версія «Сільського свята», яке тоді приписували Джорджоне. У наш час доведено, що автором цієї картини був Тіціан (бл. 1476 або 1490—1576). На картині зображені дві оголені жінки поряд з двома одягненими чоловіками — лютністом і пастухом. Але пози для трьох головних персонажів Мане запозичив з іншої добре відомої роботи — гравюри Маркантоніо Раймонді (бл. 1480—1534), оригіналом для якої послужив «Суд Паріса» Рафаеля.

Перетворюючи хрестоматійний сюжет у сцену пікніка у передмісті сучасного Парижу, Мане навмисно порушув канони академічного живопису, які веліли зображувати оголену жіночу натуру лише в образі міфологічних богинь.

На картині зображені двоє молодих чоловіків, що сидять під деревами поряд з оголеною молодою жінкою, яка обернулась прямо до глядача. Неподалік вибирається з води її напівоголена подруга. На траві — зняті жіночі сукні і кошики для пікніка.

Пози персонажів виразно нагадують роботи старих майстрів, однак їхні костюми вказують на те, що герої Мане — його сучасники, і саме це викликало найбільше обурення публіки.

Мане обрав для відтворення фрагмент, який дозволяв попрацювати з багатою фактурою. Зробивши попередній ескіз, він зосередився на задньому плані. Переважаючі зелені тони написані смарагдово-зеленою фарбою з жовтим кадмієм (для найсвітліших тонів) і з синім індиго і сирою умброю (для темних тонів); сукні купальниці — титановими білилами і «смужками» суміші білил із синім індиго; її рука — білилами і жовтою вохрою.

Наступний етап полягав у роботі над оголеною фігурою. Спершу для того, щоб зберегти лінію малюнка, він заповнив фарбою отвори в контурах фігури. Тілесні тони були написані білилами і жовтою вохрою; темні тони, волосся й очі жінки — сирою умброю, паленою сієною; зелені і сині тони навколо її ніг — сумішшю, яку художник вже застосовував на попередньому етапі.

Потім Мане взявся за чоловічу фігуру. Як правило, спочатку він повторив найтемніші ділянки обличчя та одягу, які згодом будуть «освітлені». Працював Мане як сухим пензлем, так і пальцями, змішуючи ними фарби і створюючи тіні. Здебільшого, Мане змішував фарби прямо на полотні, а не на палітрі, і наносив їх безпосередньо одна на одну, після чого розтирав на полотні. При цьому він використовував ту ж саму палітру, що й раніше. Додав лише чорну фарбу, якою була написана краватка чоловіка.

Після цього він зафарбовував залишок полотна (починаючи з найтемніших ділянок, якими є тіні). Для того, щоб одяг виглядав м'яким і зім'ятим, Мане довелось багато попрацювати пальцями, змішуючи і пом'якшуючи фарби. Він використовував білила, синій індиго, трохи чорної фарби, щоб надати штанам бузкового відтінку.

Заключні штрих відібрали у Мане не менше часу, ніж уся його попередня робота. Наприклад, може здаватися, що оголена рука, яка ніби непогано відтворена вже на передньому плані, насправді не збігається з картиною Мане за кольором, фактурою та розподілом тіней. Йому довелося ретельно звірити свою роботу з оригіналом, не просуваючись уперед доти, доки кожна деталь його імітації не буде відповідною до оригіналу.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →


More ...