Кераміка Стародавньої Греції

Давньогрецька кераміка завдяки своїй відносній довговічності є добрим археологічним матеріалом для вивчення мистецтва, побуту та історії Стародавньої Греції.


Вазопис Стародавньої Греції включає в себе розпис посудин різних історичних періодів, починаючи від догрецької мінойської культури і до еллінізму, тобто, починаючи з XXV століття до н. е. і включаючи останнє сторіччя, що передувало появі християнства.


Грецька кераміка є найпоширенішою знахідкою в археологічних дослідженнях античної Греції, виявити її можна в усьому ареалі розселення стародавніх греків. Крім грецької метрополії, яка значною мірою збігалася з територією сучасної Греції, в нього входять: західне узбережжя Малої Азії, острови Егейського моря, острів Крит, частково острів Кіпр і заселені греками райони південної Італії. Як експортний товар, грецька кераміка, а разом з нею давньогрецький вазопис, потрапила в Етрурію, на Близький Схід, в Єгипет і Північну Африку. Розписну грецьку кераміку знаходять навіть у похованнях кельтської знаті.


Перші предмети грецького вазопису були знайдені в новий час в етруських похованнях. Тому їх спочатку відносили до етруського або італійського мистецтва. Вперше про грецьке походження знахідок заявив Йоганн Йоахім Вінкельманн, однак остаточно їхнє грецьке походження було встановлено лише на підставі перших археологічних знахідок у кінці XIX століття в Греції. З XIX століття давньогрецький вазопис є важливим напрямком досліджень класичної археології.


Стародавні греки розписували будь-які види глиняного посуду, що використовувався для зберігання, прийому їжі, в обрядах та святкуваннях. Вироби кераміки, оформлені особливо ретельно, приносили в дар храмам або вкладали в поховання. Пройшовши сильний випал, стійкі до впливів навколишнього середовища керамічні посудини і їхні фрагменти збереглися десятками тисяч, тому давньогрецький вазопис незамінний при встановленні віку археологічних знахідок.


Завдяки написам на вазах, збереглися імена багатьох гончарів і вазописців, починаючи з архаїчного періоду. У випадку, якщо ваза не підписана, щоб розрізняти авторів та їхні твори, стилі розпису, у мистецтвознавців прийнято давати вазописцям «службові» імена. Вони відображають або тематику розпису та її характерні риси, або вказують на місце виявлення або зберігання відповідних археологічних об'єктів.


Процес виготовлення кераміки в античні часи відновлюється вченими на основі аналізу глини, результатів розкопок античних гончарних майстерень, порівняння їх із сучасними аналогами і результатів мистецтвознавчих досліджень розпису ваз. Джерелами інформації також є сцени з життя гончарів і вазописців із Коринфських глиняних табличок. Зображення гончарних майстерень збереглися на 16 аттичних вазах і на одному беотійському скіфосі.


Для успіху в гончарному мистецтві вирішальне значення має якість глини. Гірська порода має бути вивітрена. Вихідний матеріал часто розмочується на місці видобутку і змішується з іншими добавками, що надавали глині бажаний колір після випалу. Глина в Коринфі мала жовтуватий відтінок, в Аттиці — червонуватий, у нижній Італії — бурий колір. Перед обробкою глина піддавалася очищенню. Для цього в гончарній майстерні глину розмочувати або промивали у великій ємності. При цьому великі частки глинозему опускалися на дно, а органічні домішки піднімалися до поверхні води. Глиняна маса поміщалася потім у другий бак, де з неї видалялися надлишки води. Далі глину виймали і довгий час витримували у вологому стані. Під час такого дозрівання глина «старіє» і стає еластичною. Надто жирні (м'які) сорти глини перед обробкою змішували з піском або розмеленим керамічним боєм для того, щоби «знежирити» їх, зробити глину міцнішою. Оскільки на прикрашених розписом афінських вазах відсутні сліди «знежирення» глини, можна зробити висновок, що вони були виготовлені з дуже добре «зістареної» глини.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...