Ораціо Джентілескі

Ора́ціо Джентіле́скі (італ. Orazio Gentileschi 9 липня 1563, Піза — 11 вересня, 1639, Лондон) — італійський художник доби раннього бароко, що працював у Італії і в Британії. Батько художниці Артемізії Джентілескі.

Майбутній художник народився в родині ювеліра Джованні Баттіста Ломі. Йоміврно, в майстерні батька почав опановувати технології мистецтва і малюнок. Хрещення хлопця відбулося 9 липня 1563 року у місті Піза.

Наприкінці 16 ст. Ораціо перебрався у папський Рим, де працював з іншими художниками як помічник по замовам рзіних релігійних спільнот. Є відомості, що він як помічник римських художників брав участь у декоруванні церков, серед котрих були Сан-Джованні ін Латерано, базиліка Санта Марія Маджоре, Сан Ніколо у в'язниці, Санта Марія делла Паче. Серед світських споруд — декор у палаці Роспільйозі та у Квіринальському палаці.

Праця і вихованя у провінції та праця у папському Римі наблизили молодого Ораціо до стилістики пізнього маньєризму. Але у Римі вже працювали митці, що відсахнулися від стилю маьєризму (незважаючи на всю його віртуозність) та запропонували новий, дещо спрощений та реалістичний (Аннібале Карраччі, Мікеланджело да Караваджо). Цей стиль — раннє бароко. Нова стилістика бароко справила на малосамостійного у художній свідомості Ораціо сильне враження і він подався у табір послідовників Караваджо. Почав дотримуватись його світлотіні, почав розробляти варіанти його сюжетів (музиканти), навіть використовувати схожі з Караваджо кольори чи деталі його картин (червоні кольори, червоні завіси тощо). Є відомості, що він почав працювати з нешляхетними на вигляд моделями і працював на полтні прямо з них без попередніх ескізів. В його картина зарясніли простонародні типи, а низка картин релігійного спрямування трактована як побутові сцени, вихоплені з повсякденності. Аби додати привабливості власним картинам, Ораціо почав використовувати звучні локальні кольори в одязі персонажів, а частку картин подавав у пейзажах, чого практично не робив і сам Караваджо (Караваджо не створював пейзажів).

В Римі давно існувала конкуренція між місцевими і закордонними художниками, а також між самими італійськими майстрами майстрами. Боротьба то пригашалась, то спалахувала з новою силою, адже у певної групи художників помітно зменшувались прибутки.

Нова сварка спалахнула у серпні 1603 року, коли заздрізник молодого Караваджо художник Джованні Бальйоне (1566—1643) подав судовий позов на Караваджо та його прибічників за образливі вірші на нього. На суді були присутні сам Караваджо, Оттавіо Леоні, Ораціо Джентілескі, Філіп Трізеньї. Метою Бальйоне було знеславити Караваджо і тую нову, демократичну гілку римського бароко, котру і уособлювали Караваджо та прихильники його художніх знахідок. Згодом судові протоколи того часу стануть вартісними історичними документами, де йшлося про важливі розбіжності у художніх манерах і навіть свідомості митців, ніде більше не зафіксованих у документах. Адже Караваджо не вів щоденників, не писав листів друзям і не хотів бути ні історіографом, ні теоретиком мистецтв. Навпаки, міць друкованого слова вже відчув Джованні Бальйоне і пізніше створить ганебну біографію Караваджо у власних життєписах римських митців. Це була запізня помста заздрісника, що не простив свому колезі ні сміливих вільностей у картинах, ні небезпечних вільностей у поведінці. Це, однак, не завадило Бальйоне використати художні знахідки Караваджо у… власних картинах (гроші для Бальйоне гидотою не пахли).

Другий судовий позов був пов'язаний із звинуваченням художника Агостіно Тассі (1578—1644) у зґвалтуванні його доньки і художниці Артемізії Джентілескі. Декотрий період Ораціо за своєю художньою практикою співпрацював із Агостіно Тассі.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...