Барський Вілен Ісаакович

Вілен Ісаакович Барський (.mw-parser-output .ts-comment-commentedText{border-bottom:1px dotted;cursor:help}@media(hover:none){.mw-parser-output .ts-comment-commentedText:not(.rt-commentedText){border-bottom:0;cursor:autoнар.27 жовтня 1930, Київ — † 24 грудня 2012 Дортмунд, Німеччина)  — український радянський і німецький художник (живописець і графік), член Спілки художників СРСР, «Дортмундської групи»; російськомовний поет єврейського походження, есеїст, яскравий представник постмодернізму, концептуалізму і андеграундної культури, автор експериментальних творів графопоезії, педагог.


Народився 27 жовтня 1930 року в Києві. Його батько Ісаак Барський був інженером, мати Цецілія Ставніцер — фармацевтом. Під час війни сім’я була евакуйована до Сталінграду, потім, до початку вирішальної битви, переїхала в Сернур (Марійська АРСР), а по війні повернулась до Києва.


У 1951 р. Барський закінчив Київську художню школу і вступив до Художного інституту. У навчанні обирав собі кумирів, особливо цінував творчість Врубеля, особисто познайомився з експресіоністом Робертом Фальком, відвідував його майстерню. У 1957 закінчив Київський художній інститут, факультет живопису й графіки. Після закінчення інституту почав експериментувати в галузі образотворчого мистецтва, створюючи абстрактні композиції, іноді не тільки фарбами, а й складаючи предмети, як це робили поп-артисти на Заході, про яких він тоді не знав. Захоплювався джазом, рок-музикою, які надихали його на написання віршів, серед яких переважали верлібри. Новітні тенденції у мистецтві обговорювали з художниками, які прагнули вирватись з меж соцреалізму,  — Валерієм Ламахом,Григорієм Гавриленко, Вадимом Ігнатовим, Якимом Левичем, однокурсником Анатолієм Лимарєвим


Через свою ідеологічно незаангажовану позицію художник зазнав тиску з боку радяської влади. Так, у 1959 р., після домашнього обшуку, він був доставлений до відділення КДБ, болісний допит в якому тривав з ранку до ночі. Після цього в газеті «Сталінське плем’я» з’явилася розгромна стаття «Кінець «Літературної забігайлівки», де ім’я Вілена Барського значилося на першому місці серед усіх «формалістів-абстракціоністів». В результаті він надовго втратив право на державні замовлення та участь у виставках, розділивши участь найкращих представників покоління шістдесятників. Працював в галузі книжкової і журнальної графіки, неофіційно навчав групу учнів основам художньої грамоти (серед яких Олена Голуб, Віра Вайсберг, Костянтин Самойленко, Микола Залевський та ін).


Щоб не бути засудженим за «дармоїдство», у 1967 році вступив до Спілки художників СРСР(обминувши місцеву спілку, чому сприяла Т.Яблонська ).Час від часу експонував на виставках реалістичні портрети діячів науки і культури, що давалося Барському непросто: «За це було заплачено роздвоєнням. Хоча більша частина енергії була спрямована на принципову перебудову бачення і розуміння мистецтва, якусь частину себе болісно доводилося віддавати офіційному мистецтву. І хоча я намагався й ці роботи завжди робити так, щоб було «чесно», «добре» і т.д., це все ж була данина, яку я платив, тому що робив те, у що вже —за великим рахунком —не вірив.»


1981-го року назавжди покинув радянський Київ і оселився в Дортмунді, разом з дружиною поетесою Ольгою Денисовою, якій завдячував всім найкращим. Барський занотував: «І про свою дружину Лілю (Ольгу Денисову). Хоча вона сама і вважає, що я дуже вплинув на її становлення (адже вона значно молодша за мене) і, можливо, на її поетичну роботу  — я думаю, що вплив був взаємним. Для мене вона як раз варіант дружини Набокова, який говорив, що написане він перш за все показує дружині  —тобто ніби і пише для неї.» Декілька років входив до «Дортмундської групи», яка об’єднувала німецьких професійних художників; потім вийшов з неї. Самозаглиблено працював до самої смерті, не прагнучі слави. В. Барського не стало 24 грудня 2012 року.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...