Венеціанська школа
школа/група
Венеційська школа — доволі стабільна художня школа живопису, що існувала в області Венето впродовж декількох століть з центром у Венеції. Характеризувалась надзвичайно вартісними художніми якостями, перш за все, в колориті (в використанні яскравих, святкових, гармонійно поєднаних фарб).
Венеційська школа налічує декілька століть історичного розвитку. На перших етапах головувала архітектура. Але специфічні умови географічного розташування та культурних впливів як з заходу (готика) так і зі сходу (перш за все з Візантії) обумовили надзвичайно своєрідний сплав культури, що відбився в так званій венеційській готиці. Остання не мала значного конструктивного характеру(як у Франції), а активно використовувала декоративні знахідки стилю. В декорі сакральних споруд переважали елементи, запозичені з відомого мистецького центру середньовіччя — Візантійської імперії (ікона, емаль, мозаїка, килими і коштовний текстиль взагалі). Часто це були ікони чи ювелірні вироби, придбані чи вивезені з Візантії як військові трофеї.
Суто венеційська школа живопису налічує не менш як 400 років сталого розвитку.
Перші зразки 15 століття ще тяжіли до візантійських зразків іконопису чи мозаїк. Але елементи готики в поєднанні з візантійськими впливами давали своєрідні місцеві зразки (низка творів візантійських і венеційських майстрів іконопису 15 ст., Паоло Венеціано, Альвізе Віваріні, ранні твори Якопо Белліні).
Накопичення досвіду і вдосконалення майстерності благодійно вплинуло на майстрів Венеції вже в середині 15 століття. Цьому сприяли як запозичення техніки олійного живопису, стійкішого в вологому кліматі Венеції, ніж фрески, так і впливи художників з інших мистецьких центрів (Антонелло да Мессіна, бл. 1430 — 1479).
Венеційські майстри досягли значних успіхів в портретному живопису, про що свідчать запрошення їх в інші країни для портретування. Але тривалий час був витрачений на подолання застиглості, нерухомості релігійних і побутових образів, що стали характерною ознакою творчості багатьох венеційських майстрів, (Карло Крівеллі, Джентіле Белліні, Чіма да Конельяно, Марко Базаіті, ранні твори Джованні Белліні і Джорджоне, Лоренцо Лотто), а в творах Вітторе Карпаччо і Вінченцо Катена неподолана застиглість доживе і до першої третини 16 століття.
Показовою стала довга еволюція творчості Джованні Белліні — від застиглих образів раннього періоду до перших зразків Високого Відродження, що прийшло в Венецію з запізненням в порівнянні з Флоренцією чи Римом. Магістральні шляхи венеційської школи живопису були підхоплені вже учнями Джованні Белліні — Джорджоне і керівником його майстерні по передчасній смерті останнього Себастьяно дель Пьомбо та велетенські обдарованим Тиціаном. Твори Вітторе Карпаччо і Вінченцо Катена, що працюють з молодими Джорджоне та Тиціаном, вже сприймались анахронізмом і учорашнім днем, витіснялись в провінцію чи на узбіччя венеційського мистецтва.
Подолання застиглості венеційського живопису йшло декількома шляхами — як через поетизацію образів (як у Джорджоне та ранніх Себастьяно дель Пьомбо і Тиціана), так і через звернення до натури з майстерним її відтворенням (Тиціан). Етап Високого Відродження в Венеції був досить довгим, про що свідчать найкращі твори Тиціана, Веронезе, Тінторетто), незважаючи на впливи інших стилістичних напрямків, особливо італійського маньєризму у Себастьяно дель Пьомбо, Лоренцо Лотто, у Якопо Тінторетто.
Важливими особливістями мистецтва Венеції та її культури були світське спрямування та чуттєвість. Незважаючи на релігійність венеціанців існувала заборона брати на важливі і державні посади священників і осіб церковних. Це позбавляло живопис Венеції і від сталих канонів як у живопису Візантії, і помітно меншої церковної цензури, абсолютно неможливих у тій же Візантії.
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
Вікіпедія: https://uk.wikipedia.org/wiki/Венеціанська_школа