Олекса́ндр Дми́трович Аксі́нін (2 жовтня 1949, Львів — 3 травня 1985, Золочівський район, Львівська область) — художник-графік, жив і працював у Львові. Його називали «львівським Дюрером» за досконале володіння технікою офорта та прецизне опрацьовування деталей, а також «Піранезі ХХ століття» за драматичні і бездоганні конструкції.
Народився в родині військового картографа Дмитра Петровича Аксініна (1927—2005) і Людмили Юхимівни (дівоче призвіще — Нестерова, 1923—2000), працівниці Львівської залізниці. Протягом 1956—1966 років Олександр навчався в престижній львівській середній школі № 52. Вже змалку проявилося його художнє обдарування. Впродовж 1963—1966 років, паралельно з загальноосвітньою школою, він відвідував вечірню художню школу; з того часу збереглося чимало його малюнків.
1967—1972 роки навчання в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова на відділі «Графіка». Після закінчення інституту і до призову в армію декілька місяців працював художнім редактором у Львівському обласному управлінні у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі.
З травня 1973 року по травень 1974 року відбував війскову службу, спочатку у Бродах, пізніше — у Львові, куди його скеровали для участі в художньому оформленні експозиції Музею військ Прикарпатського військового округу.
З 1974 року Аксінін працював художником-дизайнером у проектно-конструкторскому бюро Міністерства легкої промисловості. У 1977 році назавжди покинув офіційну роботу, присвятивши себе винятково творчості як вільний художник. Помешкання Аксініна і його дружини, письменниці і художниці Енґеліни (Ґелі) Буряковської (1944—1982), стало одним із центрів львівського неформального мистецтва, де проводилися і перші «квартирні» виставки.
Аксінін товаришував і тісно спілкувався з митцями країн Балтії, передусім, з естонським графіком Тинісом Вінтом, з яким його пов'язувало глибоке творче порозуміння, а також зі Стасісом Ейдригевичусом, Велло Вінном, Маре Вінт, Володимиром Макаренком. Аксінін підтримував зв'язки й з польськими художниками – Станіславом Фіялковським, Анджеєм Струмілло, Войцехом Якубовським. Олександр і Ґеля також були пов'язані з андеґраундом Москви і Ленінґрада — з художниками, мистецтвознавцями, поетами, які творили поза межами офіційного мистецтва. Серед творчих однодумців Аксініна були Дмітрій Прігов, Віктор Крівулін, Ілля Кабаков, Оскар Рабін, Едуард Гороховський, Всеволод Некрасов, Генріх Сапґір.
1981 року Аксінін написав свою лаконічну автобіографію для статті Віктора Крівуліна [3], де він свідомо протиставив свій внутрішній світ зовнішнім подіям, а факти біографії поєднав з власним художнім та метафізичним досвідом:
Роботи О. Аксініна знаходяться в музейних і публічних зібраннях, а також приватних колекціях багатьох країн світу. 2015 року серію офортів «Босхіана» включили до постійної експозиції Арт-центру Ієронімуса Босха в м. Гертогенбос в Нідерландах.
Офорти Аксініна двічі нагороджені (у 1979 і 1985 роках) Почесними медалями міжнародного бієнале «Малі форми графіки» в Лодзі. 1981 року екслібрис Аксініна, виконаний для бібліотеки Любіньського Абатства ордена бенедиктинців в Польщі визнали найкращим на конкурсі, присвяченому 1500-річному ювілею св. Бенедикта. У 1990 році О. Аксініна нагородили спеціальною почесною нагородою жюрі міжнародного бієнале графіки «Інтердрук ’90» у Львові.
Художника включено до UU#Lviv - Архіву неформального українського мистецтва другої половини ХХ століття.
3 травня 1985 року, повертаючись з Таллінна, Олександр Аксінін загинув в авіакатастрофі над Золочевом недалік Львова. Похований на Янівському цвинтарі .
Художник починав з малюнків аквареллю і тушшю, ксерокопіював і розфарбовував свої чорно-білі малюнки. Перший офорт виконав у 1974 році і надалі ця техніка стала для нього основною.
Митець створив 343 офорти (не враховуючи великої кількості варіантів їх друку й оформлення), близько 200 аркушів нетиражної графіки (малюнків аквареллю, тушшю і гуашшю, в тому числі виконаних на відбитках офортів), і п'ять живописних робіт. Колір у творах Аксініна завжди виконував графічну, а не живописну функцію. 27 книжок записів та малюнків художника за 1965—1985 роки містять понад 200 ескізів і велику кількість малюнків-ідей, яких вистачило б на багато років творчої діяльності. Тетяна Білінська-Сіпер, близька подруга і архівістка творчості О. Аксініна, зберегла й впорядкувала його мистецьку спадщину та особистий архів.
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
