Андраш (Андрій) III Венеціанець (угор. III. (Velencei) András/Endre, хорв. Andrija III., словац. Ondrej III.; 1265 — 14 січня 1301) — останній король Угорщини та Хорватії (1290—1301) з династії Арпадів.
По смерті 10 липня 1290 року Ласло IV Куна головна гілка династії Арпадів обірвалася. Андрій, що мав більше всіх прав на угорський престол, онук Андрія II, син його посмертного сина Стефана Постума, герцога Славонії, був коронований.
Андрій народився у Венеції близько 1265 року. Його матір'ю була Томазіна зі знатної венеціанської сім'ї Морозіні. Після смерті батька (1272) Андрій був відданий на виховання своїм венеціанським родичам.
У 1278 Іван Кьосегі, аристократ, який заволодів в умовах феодальної анархії декількома фортецями у західній частині Угорщини, запросив його до себе. Прибувши в королівство, Андрій пред'явив свої претензії на герцогство Славонія, але король Ласло IV Кун відмовив йому. Після цієї невдачі Андрій повернувся до Венеції.
На початку 1290 року Кьосегі і архієпископ Естергомський Лодомер, який відлучив короля Ласло IV Куна від церкви, знову запросили Андрія в Угорщину, але цього разу запропонували йому корону. Андрій прийняв пропозицію, проте був заарештований угорським дворянином Арнольдом Хаготом і переданий їм герцогу Альбрехту I Австрійському.
10 липня 1290 року бездітний король Ласло IV Кун був убитий своїми ж половецькими союзниками, і, таким чином, основна гілка династії Арпадів обірвалася. Андрій, отримавши інформацію про смерть короля, втік з Відня і прибув до Естергома, де архієпископ Лодомер увінчав його короною Святого Іштвана 23 липня 1290 року. Після коронації з'їзд «прелатів, баронів і дворян» в Обуді уповноважив нового короля переглянути дарування свого попередника. У той же час Андрій III спішно одружився з польською принцесою Фененною Куявською.
Весь період правління Андрія III пройшов у боротьбі за владу з представниками угорської знаті, яка оскаржувала законність його обрання. Його батько, Стефан Постум, був оголошений своїми братами бастардом, тому новий король відразу зіткнувся з низкою претендентів на трон. 31 серпня 1290 року імператор Рудольф I, який вважав Угорщину частиною Священної Римської імперії, висунув на угорський престол свого сина, герцога Альбрехта I Австрійського. Якийсь польський авантюрист, який оголосив себе Андрієм Славонским, молодшим братом короля Ласло IV Куна, заявив свої претензії на трон, але його військо було розбите прихильниками Андрія III. У квітні 1291 року королева Марія Неаполітанська, сестра убитого короля, також оголосила про свої домагання на корону. Пізніше вона передала ці домагання синові, Карлу Мартеллу Анжуйскому, а після його смерті (1295) — онукові Карлу Роберту.
На початку 1291 року Андрій III відвідав східну частину свого королівства, де вельможі Ораді і Дьюлафехервара присягнули йому. Після цього він повів свою армію проти Австрії і домігся успіху. Герцог Альбрехт I просив про мир, і, згідно з договором, укладеним 26 серпня 1291 року в Хайнбурзі, відмовився від претензій на угорську корону. Для компенсації Андрій III зобов'язався зруйнувати кілька дрібних фортець, що належали клану Кьосегі, на кордоні двох країн. Слідом за цим Міклош Кьосегі повстав проти короля в союзі з родами Бабонічей і Франкопан, прихильниками королеви Неаполя. Король спробував придушити повстання, але він був узятий у полон Міклошем Кьосегі і змушений заплатити викуп, щоб повернути собі свободу.
У 1293 році Андрій III запросив свою матір Томазіну Морозіні в Угорщину. Вона успішно провела переговори з декількома бунтівними баронами (Хенриком Кьосегі, Стефаном Драгутином), які в підсумку визнали владу її сина. У 1294—1295 роках Андрій III з матір'ю провели кілька кампаній проти прихильників Карла Мартелла Анжуйського.
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
