Лоренцо Лотто

Лоренцо Лотто (італ. Lorenzo Lotto, * бл. 1480 — бл. † 1556 ) — художник Італії доби Відродження. Малював релігійні композиції, міфологічні та алегоричні картини. Належить до найталановитіших портретистів доби Пізнього Відродження Італії як і Тіціан. Працював здебільшого у містах північної Італії — Реканаті, Анконі, Бергамо, Тревізо, Венеції.

Точних відомостей про день і рік народження Лотто не збережено. Не знав про них і сам майстер. Зберігся заповіт художника 1546 року, де він писав: «Я-венеціанський художник, близько 60ти років від народження» .Якщо це так, то він народився між 1480-86 роками. Ніяких відомостей про дитинство, навчання, перші твори.

Дослідники припускають, що він навчався або у Альвізе Віваріні (1445—1505), або у Джованні Белліні (1430—1516).

1503 роком датована перша відомость про Лотто-художника в податковому кадастрі. В той час він працював у місті Тревізо, що на північ від Венеції на 25 кілометрів. Його патроном став єпископ Бернардо деі Россі, завдяки якому Лотто отримав замови на вівтарні картини для церков та портрети заможних місцевих родин. Щось не склалося — і в 1508 р. він вже в Реканаті, що поблизу Лорето.

Майже вся молодість пройшла у мандрах, частково вимушених, бо він шукав замовників і замови. Рік 1509й провів у Римі, де отримав замову на фреску від папи римського Юлія. Він виконав фреску, але папі вона не сподобалась і той наказав зруйнувати її. Найгірше те, що папа не дав горшей за рік роботи в Римі. Ображений художник покинув ворожий для нього Рим.

З 1523 р. він в Венеції, де пройдуть, можливо, найгарніші роки його життя і творчості. З 1531 року він член Цеху художників Венеції(Arte dei Depentori), де також був і Тіціан. Серед приятелів Лотто цього періоду-архітектори Якопо Сансовіно і Джованні даль Коро. Останньму належали рами і оздоби вівтарних картин і портретів Лотто, намальованих в Венеції. Деякі портрети пензля Лотто втратили імена. Вони так і називаються «Жіночий портрет», «Портрет архітектора», «Портрет чоловікав чорному плащі».

Слава портретиста перевищувала його славу церковного художника. Вельможі Венеції завалили його замовами, як дивного портретиста. На 10 років Лотто покинув Венецію заради робіт у області Марке. Повернення у Венецію дало лише неприємності. Його забули, а замов не було рік. Венеціанці були невдячні, короткозорі, безпам'ятливі до своїх недавніх улюбленців — Віваріні, Джорджоне, Марко Базаїті. Серед забутих став і Лотто.

Без родини і домівки, художник пішов у ченці. Забутий всіма, він помер десь наприкінці 1556 року.

Він з тих, хто не мав ніякої посмертної слави 300 років. Твори були і слугували церкві і людям. Пам'яті про майстра не було.

19 століття вперше серьозно і науково звернулося до надбання майже всіх історичних епох. Саме тоді передивилися архіви і звичні авторитети. Гучна слава багатьох майстрів минулого — збрякла. А на перші місця вийшли Джорджоне, Антоніс Мор, Франс Халс, Ян Вермер, Ель Греко, Франсіско де Сурбаран і Веласкес. Наприкінці 19 століття наново відкрили і Лоренцо Лотто. Тоді в архівах знайшли листи художника і навіть щоденник майстра. Він посів почесне місце серед венеціанських майстрів початку 16 століття.

1524 року Лоренцо Лотто отримав замову від графа Суарді на Фрескафрески в приватній каплиці, розташованій на віллі в Трескоре Бальнеаріо, неподалік міста Бергамо.

Можливо, Ораторія графа Суарді — найбільший за розмірами фресковий цикл, створений майстром за життя. Бо цикл фресок охопив дві стіни і всю стелю без якихось проміжків. Парадоксальною, незвичною сумішшю середньовічних і ренесенсних, але умовних уявлень стала фреска зі сценами життя Св. Барбари. Але головує в монументальній роботі не Св. Барбар, а фігура Христа у повний зріст. Христос простяг руки в боки, пальці яких художник продовжив лозами, що закрутив у кола-медальйони, розташовані вгорі під стелею. Медальйони заповнені погруддями різних святих, що засудили єретиків. Обабіч фігури Христа е низка сцен з життя і мучеництва за віру Св. Барбари. Фреска без візуальних кордонів переходить на стелю, де подані гілки винограду і херувіми, що заглядають зверху на відвідувачів каплиці. В систему фрескового циклу на стелі органічно включені і реальні дерев'яні балки. Цикл вийщов незвичним і антикласичним, наче художник передбачав бурхливий розвиток маньєризму в італійському мистецтві 16 століття.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...