Франс Галс

Франс Галс тобто Франс Галс старший (нід. Frans Hals; між 1580–1585 роками, Антверпен — 26 серпня 1666, Гарлем) — один з найвидатніших голландських живописців так званого Золотого століття голландського мистецтва. Мав сина Франса, що теж став портретистом (Франс Галс молодший) і підписував власні портрети монограмою батька.

У 1572—1573 рр. Гарлем, друге за розмірами після сусіднього Амстердаму місто Голландії, було в облозі «кривавого герцога» Альби. Йшла Восьмидесятирічна війна. Затяжна, виснажлива війна 1566—1609 рр., що донедавна називалась буржуазною революцією. Протестантські Нідерланди боролись з іспанським католицизмом за право сповідати свою релігію. В числі захисників міста був і Пітер Клаус Халс, що займав пост командира гарнізону. Після семимісячної осади Гарлем був вимушений здатися, і помста розлючених таким довгим натиском іспанців була страшна. Залишившись без даху над головою, більшість мешканців залишили розгромлене і пограбоване місто. Халс з молодою жінкою зупинився в Антверпені, а через декілька років, між 1580 і 1585 рр., в них народився хлопчик, названий при хрещенні Францом.

Невідомо точно, чим в житті займався Халс-старший. Але швидше всього П. К. Халс працював у гуртку художників і граверів, що працювали на відомого видавця Кристофора Платена. Так чи інакше, але багатсва він не нажив. Відомо, що 1612 р. його вдова жила дуже бідно.

У 1610 р. Франс Халс отримав звання майстра — став членом гарлемської гільдії Святого Луки, покровителя художників. Приблизно на цей же час припадають його перші відомі роботи — «Портрет Якобуса Заффіуса» (1611 р.), «Портрет пана, що тримає череп». Їх Халс ще пише «як вчили»: скутість і неповоротність фігур була характерна для нідерландського портретного живопису кінця XVI ст., тим же недоліком страждає, хоча і меншою мірою, «Портрет Пітера ван дер Морсха» (1616 р.) роботи самого Галса.

1611 року відбулося хрещення дитина Франса — сина Хармена, а рік опісля молодий батько поступив на службу рядовим в стрілецьку роту Святого Георгія. Об'єднані Провінції, відоміші як Голандія, не мали тоді постійної армії, вижід знайшли в створенні гільдії стрільців — військові утворення швидше декоративного, ніж функціонального характеру. У військовий час такі загони брали участь в обороні міст, в мирному житті це була свого роду почесна міліція, обов'язки якої зводились до парадів, святкових зустрічей, почесних варт. По закінченню строку служби влаштовувались традиційні бенкети, намалювати які запрошувались тільки найбільш майстерні чи уславлені художники. Роботу живописця оплачували всі разом, причому той, чий вклад був найбільшим був на найпочеснішому місці на полотні. 1616 року подібне замовлення вперше отримав Франс Галс від своїх товаришів по службі, а коли закінчена робота була вивішена в стінах ратуші, ця будівля стала найбільш відвідуваною в місті. Ще б пак! Замість традиційного, як би складеного із окремих фігур групового портрету перед жителями міста постав живий офіцерський бенкет, всі учасники котрого самим безпосереднім способом спілкуються між собою, ніби і не помічаючи малюючого їх художника. Ні, дехто помітив, повернувся і дивиться просто — так би мовити, «в об'єктив» — на глядача. Справді, композиція дуже нагадує нам звичні застільні фотографії. В цьому, як і в наступних за ним зображеннях офіцерів стрілецьких рот Святого Георгія і Святого Адріана (обидва 1627 р.) Галс досяг чудового відчуття справжнього товариства, скріпленого не стільки обставинами, скільки взаємною симпатією, і ще — спільним громадянством, міським і державним. Художник і надалі неодноразово отримував замовлення на групові портрети, і раз за разом його майстерність зростала. Та не тільки багатофігурними композиціями уславився художник. Він віддав данину і жанровим сценам, наприклад «Весела компанія» (між 1616 і 1620 рр.), «Юнкер Рамп» (близько 1623 р.), і взагалі дуже багато його картин цілком можна назвати побутовими нарисами. Навіть образи євангелістів Луки і Матфея (обидва близько 1625 р.) в зображенні Галса, цілком звичайні люди, кожен зайнятий своєю справою: Матфей заглибився в читання книги, Лука задумався над рукописом. А скільки радості і здоров'я в обличчях дітей — зовсім малюків і старших — їх майстер охоче малював в 1620-х рр., мабуть, через натхнення від вдасних дітей. «Хлопчик, що сміється» (1620—1623 рр.), «Співаючий флейтист» (1625—1627 рр.), «Діти з кухликом» (1626—1628 рр.) та інші — в них нема нічого від позуючої моделі. Галсу вдавалося якимсь чином навіть не зупинити миттєвість, а так, в русі перенести його в картину. А знаменита «Малле Баббе» — володарка корчми і гарлемська відьма з потворною совою на плечі, написана близько 1630—1633 рр., — це вже і не «фотографія», це — «кінохроніка»! Та повернемося до фактів. В 1616 р. Галс поховав свою першу дружину Аннеке, а через рік одружився на служниці Лісбет Рейнірс і прожив з нею майже п'ятдесят довгих років. Від обох шлюбів у нього було 12 дітей.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...