Портрет невідомого венеціанця — пізній твір художника з Венеції — Джорджоне, один з найкращих в його творчому надбанні і портретному жанрі Венеціанської школи 16 століття.
Джорджоне — учень відомого венеціанського художника Джованні Белліні. Перебування в його майстерні призвичаїло до створення релігійних картин та портретів, майстром яких і був Белліні. Серед ранніх картин Джорджоне теж переважають релігійні композиції («Мадонна з Кастельфранко», «Мадонна, що читає»). Релігійна легенда про мужню захисницю рідного міста використана художником і при декоруванні дверці дерев'яної шафи, де він подав «Юдиту» (нині в музеї Санкт-Петербурга Ермітаж).
Нечасто, але Джорджоне звертався і до створення портретів своїх сучасників. Можливо, ніде так яскраво не помітні витоки творчих засобів художника, як у портретах, що йдуть від традицій венеціанського Чінквеченто. Зазвичай це погрудні зображення, відокремлені від глядача парапетом. Цей парапет добре помітний як в більшості творів вчителя — Джованні Белліні, так і в ранніх творах співучня і помічника Джорджоне — Тиціана. Манеру відокремлювати потретованого від глядача Джорджоне зберігав до останніх днів свого короткого життя. Ця манера відрізняє Джорджоне і від Себастьяно дель Пьомбо, що був головою венеціанської майстерні по смерті самого Джорджоне до переїзду у Рим. Манера Себастьяно дель Пьомбо більш твереза і непоетична.
Біля дерев'яного парапету спокійно зупинився парубок з зачіскою по моді кінця 15-початку 16 століть. На відміну від більшості портретних персонажів Джованні Белліні та самого Джорджоне — юнак не дивиться на глядача, а зосереджений на власних невеселих думках. Про приховану схвильованість парубка говорить і жест руки, що в задумливості шукає собі місця на грудях.
На парапеті — три маленьких зображення, зміст появи яких і їх інтерпретація нам невідомі (капелюшок, три жіночі голівки, чорна дощечка). У зв'язку з обмеженістю фактів про життя та творчість митця, що дійшли з глибини віків, дослідники намагаються якамога більше отримати від самих полотен майстра. Але в цьому випадку не допомагає навіть картина. Капелюшок з ініціалом «N» — дость неіформативний. Три жіночі голівки — можуть бути натяком на три грації і відповідно натяк на мистецьку зацікавленість портретованого. Колись портрет мав пейзаж за умовним вікном, але був замінений на нейтральне тло без пейзажу.
Плутанину в інтерпретацію портрету внесли і залишки колишнього напису «Antinius Brokardus mar.» Але венеціанський поет Антоніо Брокардо (що помер у 1531 році) був дитиною за життя Джорджоне і останній не міг писати його портрет як парубка. Найрадикальніші дослідники навіть наполягають, що це взагалі не твір Джорджоне. Поки що зупинились на обережній назві «Портрет невідомого венеціанця», допоки не будуть знайдені нові факти або про майстра, або про його портретний твір.
1836 роком датований подарунок Угорщині від Ласло Яноша Піркера, що налічував сто дев'яносто (190) картин. Сама по собі ця колекція прикрасила б кожний музей і кожну країну, такою винятково значущою вона була і залишилась і понині. Піркер — надзвичайно чутливий колекціонер, священик, був патріархом в Венеції, де купував картини італійських майстрів. Його перевели з Венеції в угорський релігійний центр Естергом, куди той перевіз і власну збірку. Завдяки Піркеру Угорщина отримала ведути художників Мікеле Марієскі, Франческо Гварді, Бернардо Белотто, «Богоматір зі святими» Джованні Баттіста Тьєполо, «Портрет королеви Кіпру Катерини Корнаро» Джентілє Белліні, старшого брата відомого Джованні Белліні, «Святу родину зі святою» художника Вінченцо Катена. Якби Ласло Янош Піркер подарував тільки один портрет зі своєї збірки, його пам'ятали б століттями, бо то був надзвичайний портрет. Мова йде про «Портрет невідомого венеціанця (можливо поет Антоніо Броккардо)» пензля Джорджоне, бо це вершина серед портретів Італійського Високого Відродження, світове надбання.
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
