Вулиця у Венеції — тема декількох картин та малюнків американського художника Джона Сінгера Сарджента (1856—1925).
Сарджент перебував у Європі разом з батьками, що були американцями-космополітами і роками подорожували Європою. Мати непогано малювала як художник-аматор і залучала сина до малювання. З планом навчання у місті Флоренція не вийшло, і Сарджент перебрався у Париж з надією вивчати твори західноєвропейських майстрів минулого і новітні течії. Столиця Франції була місцем навчання декількох художників зі Сполучених Штатів. Так, Томас Ікінс та Джуліан Олден Вейр навчалися в майстерні французького художника Жана-Леона Жерома, а Ікінс виробився у досить самостійну художню особистість серед американських митців.
Париж викував і художню особистість Сарджента, манера якого була настояна на досягненнях Дієго Веласкеса ( котрий став авторитетом для багатьох художників Франції, не минаючи і Едуара Мане) та на досягненнях французьких імпресіоністів. З деякими з них Сарджент зустрічався і був знайомим з Деґа, з Клодом Моне, зі скульптором Роденом.
.
Спостереження за вуличним життям у великих містах Італії і Франції і спонукало художника до розробки подібної тематики у малюнках та живопису. В одному з варіантів ( зберігається в Художньому інституті Кларка ) переважають формальні пошуки - художника привабила занадто вузька вуличка старовинного міста зі стрімко збігаючими у глибину лініями самої вулички і цегли обдертої, пожованої, пошкодженої часом і вологою стіни. Жанрова сцена спокійна - неквапливо ведуть бесіду якийсь молодик з жінкою. Колорит стриманий, а сірі і сближені тони фарб добре відтворюють сумну атмосферу бідняцького району.
Зовсім іншим постає варіант з міста Вашингтон. Тут ширша улиця і більше персонажів, але веселіше не стало. Бо запанувала саме пригнічена атмосфера околиці буржуазного міста з її брудом, бідністю, людською самотністю, відчуженням один від одного. По вулиці досить стрімко проходить молода жінка, навмисне опустивши очі, аби не дати привіду для зачіпань чи грубих натяків. Вулиці міст у 19 ст. часто ставали місцем полювання на жінок легкої поведінки. Молода жінка на картині не хоче спілкування з випадковими перехожими, щільно кутає плечі в чорну накидку, мерзнучі і від вологи, і від холоду небажаних для неї стосунків, і від розчарування в них. Подібну сценку можна було бачити в якому завгодно тогочасному західноєвропейському місті - Парижі, Відні, Варшаві, Петербурзі, Лондоні. Бо місто позбавлене як рослинності, так і ясних індивідуальних ознак, що допомогли б розпізнати конкретне місто. І лише назва конкретизує ситуцію - Венеція. Картина стала ще одним полотном на тему щімливої людської самотності, незахищеності. Твір Сарджента продовжив тему виснажливої спустошеності, бездуховного існування людей в буржуазних містах, яскравий зразок якого подав Едґар Деґа ще у 1876 р. в картині « Абсент ».
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
