Вільям Орпен

Вільям Орпен ( англ. William Orpen 27 листопада, 1878 - 29 вересня, 1931) — британський художник і викладач, ірландець за походженням, котрий працював на зламі 19-20 ст.

Вільям був сином ірландського адвоката Артура Герберта Орпена (протестанта за віросповідуванням) та Енн Колфілд, котра походила з релігійної родини. Вільям був в родині четвертим і наймолодшим з синів. Твердження, що він мав щасливе дитинство не що інше як перебільшення, але родина і діти дійсно не бідували. Перебільшенням було і твердження, що він не мав художнього оточення в дитинстві. Батьки справді не були фаховими художниками, але вони тривалий час малювали як аматори. Тому доволі швидко помітили художні здібності наймолодшого сина. Десь у віці 11-12 років постало питання про його навчання. Згодом у віці 13 років він і став учнем в Дублінській художній школі Метрополітен, практично єдиний серед дорослих. Його зріст зупинився на рівні 152 сантиметри і згодом він отримав прізвисько «малий ірландець».

Вільям виграв приз і золоту медаль за малюнок. Разом із приятелем Огастесом Джоном (Augustus John) у віці 17 років вони відбули у Лондон, де влаштувались на навчання у відому Школу красних мистецтв Слейд. Як і в кожному консервативному училищі, в школі Слейд приділяли особливу увагу вивченню творчості старих майстрів. Серед вчителів Вільяма — художник Генрі Тонкс, що визнавав обмеженість власного художнього обдарування, але фанатично кохався в живопису. Під час навчання в школі Слейд Орпен опанував технологію олійного живопису і сам почав пробувати себе у різних техніках.

Учнівські альбоми Орпена рясніли замальовками різноманітних творів мистецтва, котрими так багаті були і залишаються галереї та музеї Лондона. Серед них і перші автопортрети («автопортрет юнаком», Національна галерея Шотландії). Серед художників минувшини для нього у цей період авторитетами були Ян ван Ейк, Рембрандт, Дієго Веласкес (слава котрого розгорілась в середині 19 ст.), Антуан Ватто, Вільям Хогарт, Шарден, Франсіско Гойя. Мішанина стилістик доволі характерна для юнацького світосприйняття, поки він не подорослішає і не виробить власну індивідуальність. Захоплення Шарденом було тривалим. Він навіть створив власний автопортрет в костюмі Шардена з хусткою на голові (1907 р.), копіюючи автопортрет Шардена. Цього йому було замало і він перебував у цьому костюмі на балу у художнього клубу Челсі (1908 рік). Дивацькі, нетрадиційні автопортрети-маски він створюватиме все життя, наче приміряючи на себе різні ролі (шанувальник Шардена, у шинелі вояка, в хутрі, в елегантному костюмі тощо). « Малий ірландець » відчував власну фізичну невеликість і почав братися за ралізацію амбітних завдань, компенсуючи малий зріс у такий спосіб. Ще 1899 р. він отримав приз в школі Слейд за композицію «Сцена з пьєси «Гамлет» довжиною у два метри (тобто більшу за його зріст).

Британці неохоче пускають чужинців у власні приватні будинки. Для спілкування і публічного життя існують клуби і товариства за інтересами. Художники в Лондоні, що повернулись з Парижу і континенту, побачили незвичний живопис французів і призвичаїлись до нього, створили 1885 року в Лондоні Новий англійський клуб художників, котрий первісно розглядався як альтернатива консервативній Королівській художній академії. Згодом альтернативність зменшилась до співпраці і новий клуб англійських художників почали розглядати як необхідну сходинку до... Королівської художньої академії.

Декотрі вчителі Орпена зі школи Слейд були членами Нового англійського клубу художників (Генрі Тонкс, Фредерік Браун, Філіп Вільсон Стір). Існувало відбіркове журі, котре обирало вартісні твори різних художників на виставки власного клубу. Вільям Орпен подав свої картини на суд журі і його твори потрапили на виставки клубу. Підтвердженням визнання амбітного молодика було прийняття його 1900 року у Новий англійський клуб художників.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...