Аліна Шапочніков

Аліна Шапочніков (пол. Alina Szapocznikow; 16 травня 1926 — 2 березня 1973) — польська феміністська скульпторка та художниця, сюрреалістка єврейського походження. Відчужена експериментаторка, Шапочніков одна з перших європейських художниць, які звернулися до проблеми тілесності, зухвало відкинувши всі табу.


Народилася 16 травня 1926 року у місті Каліш в лікарській родині. В роки Другої світової, під час окупації жила в польському місті Паб'яніце. У 1940—1942 р.р. разом з матір'ю (батько помер у 1938 році) жила в місцевому гетто, звідти потрапила в гетто в Лодзі, потім (через Аушвіц) у концтабір в Берґен-Бельзені, потім в Освенцим. Завдяки тому, що матір Аліни була лікаркою, вони вижили.


Після війни вирішила здобути професію скульпторки і вирушила в Прагу. У 1945—1946 роках практикувалася в празькій майстерні Отокара Велімського. Продовжила навчання у Вищій художньо-промисловій школі в Празі (у Йозефа Вагнера).


Здобула стипендію для навчання в Парижі і у 1948—1950 як вільна слухачка відвідувала майстерню Поля Ніклуса у паризькій Національній вищій школі витончених мистецтв. Роки навчання на берегах Сени, де захопилася творчістю Генрі Мура, сформували в Шапочніков критичне ставлення до класичних форм мистецтва і скульптури зокрема.


У 1951 році повернулася до Польщі і активно включилася в мистецьке життя. Взяла участь в створенні пам'ятників (Шопену, Польсько-радянській дружбі, героям Варшави, жертвам Аушвіца, Юліушу Словацькому).


Захворівши, Шапочніков повернулася до Польщі, де провела 12 років, стала відомою мисткинею. У 1963 році емігрувала до Парижа.


У 1969 році у Аліни Шапочніков діагностовано рак молочної залози, і в 1973 році вона померла в санаторії Пра-Котант в Пассі.


Польський режисер Анджей Вайда, її друг, зняв фільм «Будь-який дотик залишає слід. Портрет Аліни Шапошніков». Картина Іоанни Турович та Анни Закшевської про життя і творчість мисткині.


В останнє десятиліття життя експериментальна естетика Шапочніков досягла свого піку. У ці роки мисткиня використовувала полімери, поліефірну смолу і пінополіуретан, працюючи на стику сюрреалізму, «нового реалізму» і поп-арту. Шапочніков була оригінальною і самобутньою авторкою, зосередженою головним чином на проблематиці інтимності.


Серед відомих робіт Аліни Шапочніков — «Автопортрет» (гіпс) (1949), «Важкий вік» (патинований гіпс), «Перше кохання» (цемент, тирса заліза) (1954), «Ексгумовані», «Пам'ятник спаленому місту» (1955), «Гербарій» (1971—1972).


Її ранні скульптури являли собою зображення юних створінь, які ще не до кінця усвідомлюють, ким є. Пізніші твори (автобіографічні «Животи», «Новоутворення» (1968), «Фетиші» (1970)) часто представляють ефектну, привабливу жінку.


Творчість Шапочніков викликала незмінний інтерес. Її роботи неодноразово нагороджувалися: в 1965 році на XXI Майському салоні в Парижі скульпторка здивувала всіх роботою «Goldfinger», нагородженою премією Фонду Коплі (до складу журі входили: Жан Арп, Марсель Дюшан, Макс Ернст); в 1972 році на II Міжнародній виставці малюнка в Moderna Galerija в Рієка відзначена нагородою за серію малюнків «Шлях людини» (в журі засідали: П'єр Алешинський, Александр Колдер, Жуан Міро, Антоні Тапієс).


Першою великою презентацією творчості Шапошніков за кордоном була виставка «Alina Szapocznikow: Sculpture Undone 1955—1972» у Центрі сучасного мистецтва WIELS в Брюсселі (вересень 2011 — січень 2012). Організатори експозиції зосередилися на роботах найбільш пізнього, експериментального періоду її творчості. Виставка була частиною Культурної програми головування Польщі в Раді Європи. Після відкриття в Брюсселі роботи також експонувалися в Лос-Анжелесі, Нью-Йорку (2012) та інших містах.


З 27.02.2013 по 20.05.2013 тривала виставка робіт Шапочніков у Національному центрі мистецтва і культури імені Жоржа Помпіду.


У 2014 році У Тель-Авівському музеї мистецтв відкрилася виставка Шапочніков «Сліди тіла», що демонструє, як можна отримати задоволення від страждання. Експозиція вперше проводилася в Ізраїлі і включала 65 робіт — скульптури і малюнки, доставлені до музею з декількох польських музеїв і приватних колекцій.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...