Зінаїда Серебрякова

Зінаї́да Євге́нівна Серебряко́ва (рос. Зинаида Евгеньевна Серебрякова; 30 листопада (12 грудня) 1884(18841212), Нескучне, Харківська область — 19 вересня 1967, Париж) — російська, українська та французька художниця, живописець. Малювала пейзажі, натюрморти, портрети. Виконала також декілька монументальних стінописів.

Народилась у творчій родині Бенуа-Лансере. Дочка скульптора Євгена Олександровича Лансере, сестра художника Євгена Євгеновича Лансере. Навчалася в Петербурзі. У 1919–1920 роках працювала художником в археологічному та етнографічному музеї Харкова. У 1924 році емігрувала до Парижа.

До жінок художниць довго ставилися скептично. Зінаїді пощастило: родина відомих митців і її талант відразу здобули їй авторитет. Вона мала свого біографа — ним був С.Ернст.

В родині Лансере всі малювали, в тому числі й мати, два дяді, її брат. Не дивно, що за олівці, пастелі, пензлі узялася і вона.

Її художнє навчання почалося з 1902 року в школі, що відкрила М. К. Тєнішева, де була можливість малювати з натури. Дві зими (1903–1905 рр.) навчалася у відомого портретиста О. Е. Браза в Петербурзі. А влітку подорожувала Італією, де малювала жадібно і залюбки майже все. 1905–1906 рр. вона в Парижі, де займалася в Академії(Academie de la Grand Choumiére).

Вона серйозно копіювала старих майстрів (Рубенса і Тіціана в Ермітажі), а в Парижі — Ватто, Жана-Оноре Фрагонара, Дега і Ренуара, тоді ще живого).

Родина мала садибу в селі Нескучному (за царату це була Курська губернія, нині Харківська область України). Після уроків у Браза вона береться за твори різні — пейзажі («Селянська дівчинка» 1903 р., «портрет моєї няні» 1908 р. « Фруктовий сад цвіте» 1908 р.) Вже в 1905 р. намалювала автопортрет.

Треба віддати належне — вона добра портретистка. Цікаві навіть її портрет-малюнки(портрет Б. А. Серебрякова 1915 р., автопортет 1922 р.)

Серед її захоплень — балет і балетний світ взагалі. Тож не дивно, що вона багато малює балерин і танцівників балету, робить портрети балерин (портрети балерин М. Добролюбової, Е. Гейденрейх, " Сніжинки в балеті «Лускунчик», «Балерини в костюмерній»).

У січні 1910 року участь в виставці — і схвальні відгуки одразу. Один з своїх «Художніх листів» у 1910 р. Зінаїді присвятив сам О. Бенуа. Комісія з Третьяковської галереї купує її картини.

Країна перехворіла громадянською війною, перестала бути царською, стала голодною радянською. Садиба в Нескучному спалена.

Зінаїда втратила чоловіка в 1919 році (помер від тифу у Харкові, заразившись хворобою у поїзді) і залишилась з чотирма дітьми і матір'ю. З сім'єю вона переїжджає з Харкова до Санкт-Петербурга.

В 1924 році вона їде до Парижа, де намагається влаштувати свою виставку і заробити грошей. Вона стане емігранткою, бо сподівання на повалення більшовиків не ствердилися. Друкували, що вона прийняла громадянство Франції лише в роки 2-ї світової війни.

Французькі художники «хворіли» Марокко і Алжиром. Данину цьому захопленню арабськими країнами віддала і Серебрякова. Двічі, у 1928 і 1932 роках вона відвідала Марокко, звідки привезла багато замальовок і ескізів.

у 1934–1936 роках отримала замовлення на стінописи в приватному будинку в Бельгії, поблизу Брюсселю і зробила їх.

Не полишала вона і малювання портретів — серед них як російські емігранти С. Прокоф'єв (1926), К. Сомов (1928), так і «Французький селянин» (1926), «Усміхнений молодий рибалка» (1934), «Італійська селянка у винограднику» (1936). Звичайно ж, всі вони мали імена, але їх загубили байдужий час і байдужі люди.

Зінаїда була і в Версалі. Його залюбки і багато малював Олександр Бенуа. Але Бенуа цікавив Версаль початковий, Версаль короля Луї XIV, його прогулянки, статуї, його зміни восени та ін.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...