Жан-Огюст-Домінік Енгр

Жан-Огю́ст-Доміні́к Енгр (фр. Jean-Auguste-Dominique Ingres; 29 серпня 1780 року, Монтобан, Франція — 14 січня 1867 року, Париж, там же) — французький художник, живописець, представник класицизму. Директор Французької академії у Римі (з 1834 року), професор, член п'яти академій, власник Великої римської премії за створення картини «Посли Агамемнона у Ахілла» (1801 рік).

Жан Огюст народився у Монтобані. Батько його — Жозеф Енгр — був провінційним живописцем, скульптором, архітектором та музикою. Саме він сприяв розвитку таланту Жана Енгра як художника, так й музики. У 1791 році молодий Енгр поступив до Академії міста Тулуза, де його вчителем став живописець Рок. Водночас він грав у театральному оркестрі на скрипці.

У 1797 Енгр переїхав до Парижу, де поступив у майстерню Ж.-Л.Давіда. Під проводом Давіда склалися основи мистецтва Енгра.

У 1801 році, представивши на конкурс свою картину «Посли Агамемнона у Ахілла», Енгр виборов Велику римську премію. Вона повинна була забезпечити 4-річне перебування молодого художника в Італії. Внаслідок відомчих фінансових труднощів Енгр потрапив до Італії лише через декілька років. Весь цей час він відвідував майстерню Сюїсса. Багато часу проводив у Луврі та бібліотеках. Великий вплив на нього мали картини Рафаеля.

Щоб заробити собі на життя Енгр почав малювати портрети — «Портрет Наполеона Бонапарт», 1804 рік, «Портрет гравера Демаре», 1805 рік. Вони були виставлені у Салоні в 1806 році, але отримали прохолодну оцінку критиків та глядачів.

Перебуваючи в Італії, Енгр створив багато малюнків та картин з краєвидами Рима, зокрема Ватикана, церкви Санта-Марія-Маджоре, вілли Медічи, будинку Рафаеля. Крім того, Енгр багато писав картин з теми «ню», яка стала його найулюбленішою.

У 1813 році Енгр узяв шлюб з родичкою його римських знайомих — Мадлен Шапель. Попри те, що сватання було заочним, шлюб виявився щасливим.

Крах імперії Наполеона І у 1814 році примусив до від'їзду багатьох французів, що залишили Рим, бо в Італії їх вважали завойовниками. Але Енгр залишився у місті, де багато малював портретів. У цей час він працював графітними олівцями, усю картину створював за один сеанс.

У 1820 році Енгр переїхав до Флоренції. Тут він також багато працював над портретами. Але головним результатом цього періоду творчості художника стала вівтарна картина «Обітниця Людовика XIII» (1820—1822), виконана для собору міста Монтобан.

Після повернення до Франції у 1824 році Енгра нагородили орденом Почесного легіону та обрали академіком. У Парижі він відкрив власну майстерню. Найбільш значущою роботою цього часу стала алегорична композиція «Апофеоз Гомера», яка прикрасила плафон одного із зал Карла V у Луврі. Картина перенасичена історичними портретами, серед яких є й портрет Ніколя Пуссена.

Під час революції 1830 року Енгр разом з іншими митцями охороняв музей Лувр та його мистецькі скарби. Водночас працював над великою релігійною композицією «Мучеництво святого Симфоріона» для собору міста Оттен. Але у Салоні в 1834 році вони зустріла прохолодні відгуки й жорстку критику, хоча й справедливу. У цьому ж році Енгра призначили директором Французької академії у Римі. За роки свого керування (1834—1841) Енгр відреставрував та розширив навчальні приміщення, запровадив навчальний курс з вивчення археології, збільшив кількість класів з живою натурою, значно поповнив фонд бібліотеки й колекцію галереї зліпків. За цей час він написав лише три картини — «Одаліски й рабиня», 1839 рік, «Стратоніка», 1836—1840 роки, «Мадонна перед чашею з причастям», 1841 рік.

У 1849 році померла дружина Енгра Мадлен. У 1852 році він одружився вдруге з Дельфіні Рамель.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...