Жак-Луї Давід

Жак-Луї́ Даві́д (фр. Jacques-Louis David; 30 серпня 1748, Париж, Королівство Франція — 29 грудня 1825, Брюссель, Нідерланди (нині Бельгія)) — французький живописець, маляр. Відомий представник Просвітництва і неокласицизму. Учасник французької революції 1789-99; придворний художник Наполеона I; античні теми (Клятва Гораціїв), сюжети, пов'язані з епохою революції та імперії (Смерть Марата), портрети. Палкий прихильник Наполеона, після його поразки переїхав до Бельгії.

Народився в Парижі в родині комерсанта. У дев'ять років батько був убитий на дуелі і вихованням племінника опікувалась родина його матері — Бюрон, де були архітектори. Хлопця рано залучили до малювання, яке і без примусу захоплювало підлітка. Юнаком його намагалися пристроїти в учні до відомого художника доби рококо — Франсуа Буше.

Найкращі зразки живопису рококо дали Франція і Італія. У Франції засновниками рококо стали француз Антуан Ватто та італійка з Венеції Розальба Кар'єра. Пізніше справу продовжили Франсуа Буше та Жан-Оноре Фраґонар і декілька майстрів незрівнянно меншого обдарування. Буше зробив вдалу кар'єру при королівському дворі, а його покровителькою стала сама маркіза де Помпадур, некоронована володарка Франції і офіційна фаворитка короля. Звернення родичів Давіда додо Буше було логічним, тому що той мав славу, звання першого живописця короля, великі гроші, власний будинок на вулиці Рішельє. Не дивно, що представники родини Бюрон зажадали, щоби все це з часом мав і їх племінник, якщо пощастить. Але старий Буше відхилив пропозиції і порадив навчати здібного юнака у свого учня — художника В'єна. Жозеф Марі В'єн (1716–1809) і став першим академічним вихователем Жака-Луї, прищеплюючи тому стилістику рококо.

У ранніх творах Давіда — все ті ж античні персонажі, що й на картинах відомих представників панівного стилю, лялькові, манірні («Двобій Марса і Венери», «Діти Ніоби, яких постріляли Діана і Аполлон» та ін.). Навіть рання картина «Смерть філософа Сенеки» з трагічним сюжетом — лялькова і манірна. Фігурки людей — маленькі, всі метушаться навколо помираючого, жести — занадто театральні, а колорит — як на обгортці цукерки. Забуваєш, що це розповідь про смерть. Існувала безліч подібних картин. Студент Давід декілька разів узяв участь у конкурсах на Римську премію, але кожен раз через інтриги в журі її давали іншим претендентам. Нарешті чергова рококова композиція Давіда «Лікар Еризістрат відкриває причину любовної хвороби сина Селевка, Антіоха» (1774 р.) в четвертому конкурсі принесла Давіду Римську премію і право на подорож до Риму.

Перебування в Італії добре вплинуло на Давіда. Пізніше він захоплено описав свій стан:

Окрім Риму, Давід разом з приятелями відвідав Капую, Казерту, Неаполь, розкопки в місті Помпеї, Флоренцію. Серед тих, кого знав у папській столиці молодий художник — римський живописець Помпео Батоні, теж прихильник класицизму.

Після перебування і наполегливої праці у Римі (1775-1780) сформувався абсолютно інший митець, послідовник класицизму, його найкращий представник у мистецтві Франції XVIII століття. Програмним твором цього періоду стала картина «Присяга Гораціїв». Ніяких маленьких фігур, ніякої метушні, ніяких солоденько-цукеркових фарб. Брати́ клянуться перед військовим походом і йдуть на смерть. Смерті ще нема (два брати з трьох загинуть), а смерть вже відчувається в суворих фарбах і урочисто-пригніченому настрої твору.

Творчі періоди Давида умовно можна поділити на:

З Риму в Париж повернувся молодий митець, що пізнав першу славу. Вже перші створені ним картини і замовні портрети приватних осіб принесли йому популярність та матеріальні статки («Присяга Гораціїв», «Портрет графа Потоцького верхи», «Велізарій просить милостиню»). Дені Дідро схвально відгукнувся про всі картини Давіда в рукопису «Салон 1781 р.», який далеко розійшовся від Парижу в копіях.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...