«Проповідь Скарги» (пол. Kazanie Skargi) — картина польського художника Яна Матейка, написана 1864 року. Проповідь Скарги знаходиться в числі найвідоміших творів Матейка, і, як й інші історичні картини художника, включає в себе кілька портретів історичних діячів зображуваного періоду, зокрема у цьому випадку автопортрет художника.
Матейко закінчив картину в травні 1864. Це була перша «велика» картина Матейко (полотно мало розмір більше 8 квадратних метрів (86 кв.м), у кілька разів більше, ніж будь-яка з його попередніх робіт). Вона була показана в галереї Краківського товариства друзів образотворчого мистецтва (Towarzystwo Przyjaciół Sztuk Pięknych w Krakowie). Незабаром граф Мауріс Потоцький купив її за 10 тисяч гульденів.
Сюжет картини — проповідь придворного проповідника короля Речі Посполитої Сигізмунда III Петра Скарги. Петро Скарга був відомий як видатний оратор, єзуїт, лютий захисник католицизму. Він був одним з ініціаторів укладення Берестейської унії.
Головний герой картини стоїть праворуч, його жест підкреслюють яскравою плямою за ним, яскравим світлом на обличчі і руках на противагу тьмяного жовтого світла на оточуючих. Він височить над нерухомою аудиторією. Матейка показав різні реакції слухачів на слова проповідника. Інші заслухались промовою Скарги, інші відверто сплять. І ця різниця, на думку художника, викликане ставленням кожного персонажа до долі Польщі.
Своєрідним антиподом Скарги показаний король Сигізмунд III, який сидить в кріслі, внизу. Король байдужий до дії, його очі напівзакриті і молитовник, здається, ще трохи і випаде з рук. За спинкою крісла короля видно обличчя хлопчика — це його син, майбутній король Владислав IV. Він уважно слухає Скаргу.
У центрі картини на килимі лежить покинута рукавичка. Це символ виклику аристократії королю. В середині картини коштують Януш Радзивілл, Миколай Зебжідовська і Станіслав Стадницький — учасники майбутнього рокоша Зебжідовського, спрямованого проти прагнення короля обмежити шляхетські вольності (в реальності Скарга підтримував посилення королівської влади).
Зліва на узвишші стоїть великий коронний гетьман Ян Замойський. Зліва в молитовній позі сперся на схрещені пальці рук архієпископ Станіслав Карнковскій, поруч — єпископ Іпатій, також один з ініціаторів Берестейської унії. В руках тримає капелюх Миколай Вольський, майбутній великий коронний маршал.
За королем слухає проповідь королева Анна Ягеллонка. Поруч з нею в темно-синій сукні і мереживах, закривши очі рукою варто Єлизавета Острозька (ймовірно, це помилка або нехтування художника історичними деталями — Скарга став придворним проповідником в 1588 році, через 6 років після смерті Острозької).
Справа в пурпурової мантії сидить кардинал Енріко Каетані (або Гаетаном), поруч з ним видно профілі двох депутатів Сейму. У ніг Скарги сидить Ян Петро Сапега.
Ян Матейко написав картину відразу після Польського повстання 1863 року, що посилило враження від картини на сучасників. Для картини позував колишній учасник Польського повстання 1830 року шляхтич Михайло Швейцер — Ян Матейко написав з нього Петра Скаргу.
5 листопада 1864 року в знак визнання за внесок у відтворення історичних тем як у цій картині, Матейко був обраний членом Краківського наукового товариства (Towarzystwo Naukowe Krakowskie). Ця картина була тією, яка зробила художника знаменитим не тільки в Польщі, але і за її межами в Європі. У 1865 році картина була нагороджена золотою медаллю на щорічному Паризькому салоні. Паризькі критики дуже позитивно оцінювали роботу 26-річного Матейка, порівнюючи її з роботами Пола Делароче та Луї Галлайта, хоча багато хто вважав тему польської історії досить неясною, а деякі стверджували, що картина була занадто темною.
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
