Куш Володимир (нар.1965) — російський художник та скульптор, аніматор, що працює в стилі сюрреалізм або, за його словами, «метафізичний реалізм».
Володимир Куш народився 1965 року у Москві, в дерев'яному будинку біля парку Сокольники. Любов до образотворчого мистецтва виникла у Куша досить рано — у 3-4 роки він почав малювати, а у 7 років вступив до художньої школи Краснопресненського району. Там він познайомився з творчістю великих художників Ренесансу, імпресіоністів та сучасників. Особливо цікавили його перші радянські авангардисти, в першу чергу легендарна художня група «Двадцять». Навчання в художній школі зайняло 10 років, після цього було продовження освіти в Строганівській академії.
Працювати у сюрреалістичному стилі Володимир почав ще в 14-річному віці. Значний вплив на нього виявив батько Іван Куш, що був математиком за фахом. Він пояснював сину, що той повинен цінувати невід'ємний зв'язок між математикою та мистецтвом та придавати особливе значення в роботі чітко окресленим предметам. Зневажливе відношення до форми відштовхнуло митця від інших популярних напрямків мистецтва, наприклад імпресіонізму.
У 14 років Володимир Куш намалював одну з перших своїх картин: шторм обрушується на острів в океані, пальми тремтять від вітру — і заявив рідним, що зобразив Гаваї, які пізніше він назве своєю «землею обітованою».
У 18 років Володимир йде до армії, де через шість місяців його бажають бачити працюючим у таких мирних цілях, як малювання пропагандистських плакатів.
У 1987 році митець почав брати участь у виставках, що були організовані об'єднанням художників, а також працюючи, як і більшість художників, на Арбаті. Йому пощастило намалювати портрети двох іноземців, одним з яких був доктор Вольф, медичний аташе американського посольства, який згодом запросив його у 1989 році в подорож до США, а у 1990 році це знайомство допомогло йому у отриманні візи до Штатів.
Перш ніж поїхати працювати до США, Володимир Куш влаштував виставку своїх робіт у німецькому місті Кобурзі, і навіть декілька з них продав.
Коли художник приїхав до Лос-Анджелесу, виявилось, що його посередник відмовився з ним співпрацювати. Володимир знайшов собі житло і повернувся до того, з чого починав працювати — з малювання портретів на вулицях. Грошей настільки не вистачало, що навіть автобусний квиток був розкішшю. Працювати він розпочав у Санта-Моніці — вдень малював портрети, а ночі проводив на лавках у місцевому сквері. Незважаючи на труднощі, Володимир Куш продовжував малювати та вперто йшов до своєї мети — у вільний час він ходив по галереям та віддавав свої роботи на комісію. Сюрреалізмом у той час ніхто особливо не захоплювався, і тому його роботи брали не надто охоче.
У якийсь час справи Куша пішли вгору: у 1993 році дилер з Франції звернув увагу на оригінальність його робіт та організував йому виставку у Гонконзі. У 1995 році нова виставка у цій же державі у Галереї Образотворчого мистецтва принесла неабиякий успіх. Деякий час творчість митця мала досить непоганий успіх, але після приєднання Гонконгу до Китаю кількість клієнтів зменшилась.
Наприкінці 1996 року Куш від'їжджає до Москви за певним, за його визначенням, «зарядом енергії». Він був виснаженим та пригніченим — шість років він провів у Америці, намагаючись продати свої роботи, і не мав певного результату. Куш згадує, що це був тяжкий для нього час, який можна порівняти лише зі службою у лавах російської армії. Недовгий час перебування зимою у Москві дійсно відіграло велику роль. Для Куша це був період реальної творчості, протягом якого він написав полотна, що зробили його ім'я знаним у галереях Сполучених Штатів. Взимку 1996 року Володимир мешкав та працював у невеличкій квартирці Москви. Він зауважив, що саме похмурі умови навкруги примушували його уяву працювати. Це було б неможливо, якби він щойно не повернувся з «божественних» Гаваїв. Живучи немовби в ув'язненні в у тісній кімнатці, Куш знайшов для своїх робіт нові ідеї та та з головою поринув у роботу. За його словами, картини, які він створив тоді, були як ніколи «барвисті та повні життя».
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
