Володимир Боровиковський

Володи́мир Лýкич Боровикóвський (24 липня (4 серпня) 1757(17570804), Миргород, Миргородський полк, Гетьманщина — 6 (18) квітня 1825) — український маляр, живописець, іконописець та портретист, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1795).

Народився 24 липня 1757 в становій козацькій родині Луки Івановича Боровика. Миргород на той час був полковим містом. Більшість населення — козаки, козацька старшина, були тісно пов'язані з полковою адміністрацією. Родичі Боровиковського — його батько, брати і брати батька, що належали до козацької старшини, хоч і займалися іконописом, але в той же час справно несли військову службу.

У рідному місті жив і працював понад 30 років, 1774 у Миргородському адміністративному полку отримав високий ранг значкового товариша.

Переїхавши до Петербурга (кінець 1780-х), працював під керівництвом Дмитра Левицького. З 1795 року — академік, з 1802 — радник Академії мистецтв.

Рання творчість пов'язана з традиціями українського живопису 18 століття (релігійні картини в Київському музеї українського мистецтва, портрет бургомістра полтавського магістрату П. Я. Руденка у Дніпровському художньому музеї та ін.).

Великим успіхом користувались його мініатюри й портрети, особливо жіночі (портрети М. І. Лопухіної, 1797; В. І. Арсеньєвої, Російський музей в Петербурзі). В цих портретах, сповнених елегійного настрою, самітна постать жінки зображається в стані мрійного замислення на фоні «сільського пейзажу».

У великих парадних портретах А. Б. Куракіна і Павла І поєднується живописна майстерність а яскравою та переконливою характеристикою особи. Катерину II (1795, Рос. музей в Ленінграді) Боровиковський намалював звичайною старою жінкою в хатньому |одязі на прогулянці в парку.

Нерідко звертається до образів простих людей —подвійний портрет служниць архітектора Львова «Дашенька та Лізонька», портрет торжковської селянки Христини (бл. 1795), портрет селянина, названий «Алегорія зими» (ост. десятиліття 18 ст.).

В останній період творчості під впливом патріотичного піднесення, викликаного Франко-Московською війною 1812, Боровиковський в створюваних тоді портретах М. І. Долгорукої, А. Л. Сталь, І. А. Безбородька (брата засновника Ніжинського ліцею О. А. Безбородька) та ін. прагнув передати благородство, людську гідність, героїчність. Строгішою стає композиція портретів Боровиковського, чіткішим пластичне моделювання персонажів.

До золотого мистецького фонду належать ікони роботи Боровиковського для головного іконостасу Казанського собору, Троїцького собору Олександро-Невської Лаври в Петербурзі, Покровської церкви на Чернігівщині тощо.

Загалом Володимир Боровиковський створив близько 200 портретів своїх сучасників, написав чимало ікон. Його твори зберігаються в багатьох музеях Росії та України.

Окремі твори Боровиковського зберігаються в музеях Києва: Національному художньому музеї і Національній картинній галереї.

У 2000-х рр. у рідному місті В.Боровиковського Миргороді одну з вулиць було названо ім'ям митця, а наприкінці 2008 року в центрі міста на вулиці Миколи Гоголя було відкрито пам'ятник славетному землякові роботи скульптора Миколи Мірошниченка, з нагоди чого відбулися урочистості за участю представників обласної та міської влади, громадськості, автора монумента та меценатів увічнення пам'яті В.Боровиковського та ін. відомих миргородців.

В Полтаві один з бульварів мікрорайону Огнівка також носить ім'я Володимира Боровиковського.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...