Вільгельм Котарбінський

Вільгельм Олександрович Котарбінський (пол. Wilhelm Kotarbiński; 30 листопада 1848, с. Неборув, нині Ловицький повіт, Лодзинське воєводство — 4 вересня 1921, Київ) — польський і український київський художник польського походження. Працював у галузі монументального, монументально-декоративного та станкового живопису. Яскравий представник академізму та символізму в живописі.

Народився 30 листопада 1848 року в с. Неборуві (нині ґміна Неборув, Ловицького повіту, Лодзинське воєводство, Польща, тоді Варшавська губернія, Королівство Польське, Російська імперія), де і пройшли перші роки його дитинства. Батько — шляхтич Александер Котарбінський, рахмістр неборувських маєтностей.

Після закінчення гімназії у Варшаві протягом 1867–1871 років навчався у Варшавському класі малюнка у Рафала Гадзієвича у школі Товариства заохочення красних мистецтв. Також поступив до Варшавського університету, однак не закінчив його.

У 1872 році вступив до римської Академії мистецтв святого Луки, де навчався під керівництвом Франческо Подесті й закінчив з великою золотою медаллю у 1875 році.

У 1888 році повернувся на батьківщину й оселився у власному маєтку Кальськ у Слуцькому повіті Мінської губернії. Часто приїжджав до Києва, де спочатку проживав у номерах Кане на Фундуклеївській (вулиця Хрещатик, 40/1), а згодом — у готелі «Прага» (тепер один з корпусів готелю «Санкт-Петербург», що знаходиться на вулиці Володимирській, 36).

З 1889 до 1894 року працював над розписами Володимирського собору разом з В. М. Васнєцовим, М. В. Нестеровим, П. О. Свєдомським та іншими художниками. Вільгельм Котарбінський і Павло Свєдомський написали 18 картин і 84 окремі фігури. Допомагав їм ї Олександр Свєдомський. Чотири картини — «Тайна вечеря», «Вхід до Єрусалима», «Розп'яття» і «Суд Пілата» — написані ними у співпраці. В. Котарбінському належать «Преображення Господнє», «Четвертий», «П'ятий» та «Шостий» дні творіння та портрети відомих діячів церкви різних історичних часів (Св. Пафнутій Боровський, Св. митрополит Московський, Св. Микита Стовпник, Св. Варлаам Хотинський, Св. Йосиф Вологодський, Св. Митрофан Воронезький, Св. Нифонт Новгородський, Св. Авраам Смоленський, Св. князь Федір Ростиславович, Св. Микола Святоша, Св. князь Володимир Ярославович, Св. княгиня Ірина). Також В. Котарбінський та П. Свєдомський по малюнкам В. Васнєцова і за його участі написали всі орнаменти центральної частини собору. За розписи Володимирського собору Котарбінський був нагороджений орденом Станіслава ІІ ступеня.

Після закінчення розписів у соборі продовжував у жанрі монументального живопису. Розписав палаци, де зараз знаходяться музеї Національний імені Т. Г. Шевченка (бульвар Т. Шевченка, 12) та імені Богдана і Варвари Ханенків (вулиця Терещенківська, 15-17). Для першого художник виконав на плафоні над сходами великі чотири панно на билинні теми, а у залі — «Амур і Психея» значно меншого розміру; для другого — 13 панно, а саме бокові частини плафону, живописні панно над дверима (так звані десюдепорти) та композиції фризу з алегоричними зображеннями чотирьох цивілізацій стародавнього світу — Індії, Єгипту, Греції та Риму, які розмістили у «червоній» вітальні, названій так за колір шпалер.

Також працював на замовлення московських багатіїв, виконав релігійні образи для костелів Білорусі.

У 1890 році став членом «Південноросійського союзу художників», брав активну участь у культурному житті Києва. Так, у 1893 році разом з В. Галімським, Є. Вжещем, Я. Станіславським та І. Урсин-Замараєвим заснував Товариство київських художників. Брав участь у численних виставках. У 1897 році увійшов до складу Київського товариства старожитностей і мистецтв, яке було реформовано з Товариства заохочень мистецтв.

Під час першої світової війни видавав свої рисунки у листівках з зображеннями пропагандистського характеру, котрі закликали до надання допомоги сім'ям солдат. А його твір «Київ — Польщі» був агітаційним плакатом в дні окупації Польщі, котрий закликав до пожертвувань польському населенню.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...