Віктор Зарецький

Заре́цький Ві́ктор Іва́нович (8 лютого 1925(19250208), Білопілля, нині Сумської області — 23 серпня 1990, Київ) — український живописець, монументаліст, графік, педагог, громадський діяч. Чоловік Алли Горської.

Походить з шанованого козацького роду Зарецьких, що, за переказами, були одними із засновників міста Білопілля в XVII столітті. Нині в м. Білопілля Сумської області збереглася кам'яна церква святих Петра та Павла, що зводилася також і їхнім коштом. Мати Марія Андріївна (з Коломійцевих) походила також з білопільської родини. До 1917 року рід Зарецьких мав статки та торгові справи не лише в Білопіллі, а й багатьох містах Російської імперії. Це стало однієї з причин, що під час подій 1918—1919 років вони підтримали Білу армію Денікіна. 1925 року частина родини вимушено перебралася на Донбас, тікаючи від можливих переслідувань. Дитинство та юнацькі роки Віктора пройшли у робітничих селищах Горлівки та Сталіно (нині Донецьк), де його батько Іван Антонович працював бухгалтером на створюваному хімічному виробництві.

У 1943–1945 рр. служив у запасному полку. Після демобілізаціїї деякий час жив з батьками у селищі Обідімо під Тулою. Приватно навчався там у живописця Л. М. Орєхова. 1946 року вступив до художньої школи — при Київському державному художньому інституті, де вчився у Геннадія Титова.

У 1947–1953 роках — студент Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Навчався у Костянтина Єлеви, Михайла Шаронова, Сергія Григор'єва. Був сталінським та репінським стипендіатом.

1953–1957 — викладач Київського художнього інституту.

Належав разом із дружиною до відомих діячів руху шістдесятників. Після згортання ліберального курсу та посилення тиску влади заступив у 1963 року Леся Танюка на посаді голови Клубу творчої молоді "Сучасник". Цю ротацію було погоджено з Лесем Танюком.

Як учасник війни, член компартії, член Спілки художників він видавався начальству компромісною постаттю. Курс Клубу не зазнав змін і невдовзі був розпущений.

Аллу Горську було вбито 28 листопада 1970 року, як тоді багато-хто вважав, за загадкових обставин. 1977 року взяв шлюб з дочкою свого вчителя Майєю Григор’євою.

Помер після тяжкої тривалої хвороби 23 серпня 1990 року. Похований на Міському (Берковецькому)  кладовищі у могилі матері і батька, поруч з дружиною.

Творчість Віктора Зарецького характеризується багатовекторністю стильових уподобань, пошуком нового у традиційному. Ранні полотна позначені виразними композицією, ритмікою, силуетом, пошуками національної характерності — «Жаркий день», «Шахтний двір», «Беруть льон. Портрет ланкової П. Сироватко», «Дівчата», «Червоне марення», «Оля».

1955 року художник переїхав на Донеччину. Через певний час було надруковано роботу Зарецького "Шахтарі. Зміна". На шахті Зарецький написав картини "Після війни", "Жаркий день", "Шахтний двір". Як зазначає Ігор Шаров, кульмінацією шахтарської теми була велика картина "Після зміни". Троє людей біля сірої стіни. Шахтар, молодий хлопець, лежить, поклавши руку під голову. Дівчина посміхається, мабуть жартує з хлопцями. Другий хлопець стоїть біля стіни і курить. Гола правда тяжкої праці. Міністр культури Бабійчук сказав, що після такої картини ніхто не піде працювати на шахту. Цілком випадково картина потрапила до Москви на виставку, де отримала диплом 1-го ступеня, її було висунуто на золоту медаль Всесвітнього молодіжного фестивалю у Москві. Проте українське начальство домоглося її усунення з виставки і медалі Віктор не отримав. З тих часів картина 30 років пролежала в майстерні. 1990 року її придбав швейцарський колекціонер.

У монументально-декоративних роботах художника, створеними у співавторстві з дружиною Аллою Горською, відчутний вплив народного мистецтва. Вони характеризуються яскравістю, життєствердністю. Серед найвідоміших монументальних праць — декоративне оздоблення (мозаїка) середньої школи у Донецьку (разом із Г. Зубченко, Г. Синицею, Г. Марченком) у 1965–1966 роках, мозаїчне панно «Прапор перемоги» в Музеї молодогвардійців у Краснодоні (разом із Б. Плаксієм, А. Лимарєвим, О. та В. Смирновими) у 1968–1970 роках.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...