Василь Суриков

Василь Іванович Суриков (12 (24) січня 1848(18480124) — 6 (19) березня 1916) — російський художник, автор кількох монументальних полотен з історії Росії та портретів.

Походить з родини українських козаків Сибіру. Мати походила з старовинної родини Торгошиних, відомої з кінця 17 століття. Молодий Василь згадував про власних предків, додаючи, що він козацького роду з 200-річною історією.

Художні здібності хлопця помітив вчитель малювання Красноярського уїздного училища. Він і давав підлітку для копіювання гравюри з картин старих майстрів — звтна практика навчання в 19 столітті. По смерті батька, що помер від туберкульозу, Василь вже юнаком заробляв гроші, працюючи писарем в канцелярії. Родині не вистачало грошей, і мати здавала в оренду другий поверх власного дерев'яного будинку. Але Василь в дозвілля не покидав малювання. Малюнки Сурикова бачили співробітники. Згодом вони потрапили на очі губернатору краю — П. Н. Замятіну. Той, граючи роль мецената, розпорядився подати клопотання до керівництва Імператорської академії мистецтв у Петербурзі про зарахування туди Сурикова учнем. З Академії прийшла відповідь, що вони згодні узяти того учнем, але без виплати стипендії. До справи підключили місцевого багатія, золотопромисловця Кузнецова П. І. Той погодився сплатити грошовий внесок за навчання юнака. І разом з обозом золотопромисловця Кузнецова, що прямував до Петербургу, відправив у столицю Російської імперії і парубка.

Провінційна освіта парубка виявилася недостатньою, аби потрапити до Імператорської академії. Але наполегливий Суриков не відступився і пішов у малювальну школу Товариства заохочення художників. Він з успіхом закінчив малювальну школу Товариства за три місяці і таки став студентом академії 28 серпня 1869 року.

Серед наставників Сурикова — Павло Чистяков, другорядний, малообдарований художник і непоганий викладач. Серед його учнів — Сєров Валентин Олександрович, Врубель тощо. В роки навчання Суриков отримав за власні навчальні твори — чотири срібні медалі та декілька грошових премій, що не були зайвими для небагатого учня.

Дипломним твором Сурикова була цілком академічна композиція на біблійну тему — « Апостол Павло, що пояснює догмати християнства Іроду Агриппі, його сестрі Береніці та римському проконсулу Фесту» (1875). Вже в дипломному творі проглянули драматичні зіткненя сильних історичних постатей, носіїв протилежних ідейних настанов, які приваблювали Сурикова і знайдуть відображення в більшості його майбутніх картин.

Картина не викликала схвальних відгуків у консервативно налаштованого керівництва. І Сурикову не дали Золотої медалі, що давала право на закордонну подорож за державні кошти. Він вийшов з навчального закладу тільки художником 1 ступіню. Замість закордонної подорожі митець узявся створити стінописи у московському храмі Христа Спасителя. Праця розтяглася на два роки, Суриков створив композиції чотирьох Вселенських соборів.

Суриков не забув власних благодійників. Серед перших творів митця — портрет губернатора П. Н. Замятіна. Золотопромисловцю Кузнецову П. І. художник подарував картину біблійної тематики — «Милосердий самаритянин», а Петро Іванович придбав перший варіант полотна « Сенатська площа з монументом Петру І».

У 1877 році митець остаточно перебрався жити у Москву. Через рік (у 1878 році) він узяв шлюб з Єлизаветою Шаре, що була внучкою декабриста П. Н. Свистунова. До майстра прийшов невеликий статок, що дозволило не працювати на замовлення. Суриков отримав можливість бути вільним митцем. І він добропорядно і відповідально використав цей статус вільного художника.

Серед перших самостійних творів Сурикова — «Ранок стрілецької страти», 1878–1881. Суриков наважився звернутися до історичних подій кінця 17 століття. Розгніваний молодий цар Петро І поспіхом повернувся в Москву через звістку про повстання дежавних стрілецьких полків. Петро замолоду знав про нещадну поведінку повстанців і цього разу був вкрай нещадним до повсталих, що порушили державну присягу. (Оскаженілий Петро сам рубатиме голови повсталих вояків. Він вимагав негайної покори і відданості собі і від боярського оточення, і від нових вельмож, набраних з талановитих слуг. Діяльно демонстрував свою відданість вчинкам царя і молодий Меншиков Олександр Данилович, що теж завзято рубав чужі голови). Суриков не хотів лякати глядачів сценами самої жорстокої страти, а зупинився на самому її початку, на ранку. На покараня ведуть лише першого стрільця.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...