«Вене́ра Урбі́нська» (італ. Venere di Urbino) — одна з найвідоміших картин італійського художника епохи Відродження Тіціана. Наразі зберігається у «Галереї Уффіці» у Флоренції.
Картина була написана на замовлення герцога Урбінського Гвідобальдо II делла Ровере. Можливо, прототипом Венери Урбінської була юна наречена Гвідобальдо Джулія Варано. За іншою версією, моделлю для картини була кохана Тіціана, яку він зобразив щонайменше на трьох полотнах. Висловлювалося також припущення, що на картині могла бути зображена матір Гвідобальдо, Елеонора Гонзага. Це припущення ґрунтується на певній схожості між портретом Елеонори роботи Тіціана та «Венерою», окрім того, на обох полотнах зображений той же самий песик, що згорнувся клубочком. 9 березня 1538 року Гвідобальдо відправив до Венеції до посла свого батька кур'єра з приписом привезти два полотна, що були замовлені ним у Тіціана. Кур'єр не мав повертатися без полотен, «хоча б він мусив чекати два місяці». Йшлося про портрет самого Гвідобальдо II делла Ровере та «оголеної жінки» (la donna nuda).
На передньому плані картини в розкішних інтер'єрах палацу лежачи зображена молода оголена жінка, яку ототожнюють з богинею Венерою. На ній лише декілька прикрас — обручка, браслет та сережки. Відкритий погляд жінки спрямований просто на глядача. У правій руці Венера тримає квіти, її ліва рука прикриває лоно, утворюючи центр композиції картини. Біля ніг Венери спить маленький песик. На задньому плані картини праворуч зображено дві служниці, що клопочуться зі скринею з вбранням.
Існує дві версії інтерпретації тіціановської красуні, які суперечать одна одній. За однією з них картина символізує узи шлюбу. Скриня з вбранням на задньому плані при цьому розглядається як посаг оголеної дівчини. Інші дослідники вважають, що «Венера Урбінська» — портрет куртизанки, яка ніби пропонує себе глядачеві. Очевидно Тіціан хотів розповісти у своїй картині про сексуальність у шлюбі через поєднання хвилюючої еротики з чеснотами шлюбу та насамперед з вірністю, яку уособлює зображений на картині песик.
У Тіціана жінка тримає в руці троянди, що вважалися символом Венери. Тіло жінки відображає ідеал краси та є своєрідним еротичним символом епохи високого Відродження. Високе чоло, що вважалося символом краси в середньовіччі й заради якого жінки вискубували волосся на лобі, перестало бути ідеалом. Тепер обличчя обрамляє волосся, пом'якшуючи його риси. Улюбленим кольором волосся став не темний, як у більшості італійок від природи, а світлий. Майже в усіх міфологічних фігур, зображених художниками італійського Ренесансу, було біляве волосся. Груди вважалися гарними, якщо були маленькими, круглими та пружними.
Живіт жінки Тіціан зобразив злегка заокругленим. На готичних полотнах животи у жінок зображували зазвичай опуклішими. Натомість в епоху відродження живописці відмовилися від такої практики та шукали природніші форми. Проте живіт і далі вважався центром жіночого тіла, символом родючості та продовження роду.
У 1508–1510 рр. з'явилася «Венера, що спить» Джорджоне, в створенні якої на думку мистецтвознавців брав участь й учень Джорджоне Тіціан. Очевидна типологічна подібність обох картин.
«Венера Урбінська» є втіленням всіх характерних рис живопису Тіціана. Зокрема волосся, шкіра, хутра, квіти, тканини та коштовне каміння передано художником з натуральністю, близької до оптичного обману. Цим естетичним засобом, а також сфумато, що оточує тіло жінки, Тіціан демонструє високий рівень художньої майстерності.
Крім величних полотен на релігійні теми Тіціан написав чимало портретів як історичних осіб, так і неідентифікованих персонажів. Окрему тему у творчості Тіціана становлять напівпортрети невідомих жінок, через які Тіціан символічною мовою розповідає про силу жіночої привабливості. Серед зображених на портретах жінок могли бути і венеціанські куртизанки, які в XVII ст. займали високе соціальне становище.
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
