Тінторетто

Якопо Робусті більше відомий як Тінторетто (італ. Jacopo Robusti, Jacopo Comin, Tintoretto; * 29 вересня 1518 — 31 травня 1594) — італійський художник з міста Венеція, представник пізнього венеціанського Відродження і маньєризму. Малював портрети, релігійні і алегоричні композиції.

Тінторетто — прізвисько, що йде від італійського Тінто («пляма»), в дуже вільному перекладі «неохайний». Батько майбутнього художника був фарбувальником бавовни (tintore). Можливо, від цього йшло і виникнення прізвиська майстра.

Якопо не ображався на це прізвисько. Більше того, він узяв його офіційно, про що свідчить збережений документ від нотаріуса від 1539 року.

Ним був Карло Рідольфі (1594—1658). На жаль, він народився у рік смерті Тінторетто і не зустрів того живим. Карло Рідольфі і надрукував у 1648 році «Дива мистецтва, або Життєписи найвідоміших художників Венеції». Рідольфі відштовхувався в своїй книзі від зразка, поданого Вазарі, тому легенди, перекази і факти подав в суміші. Реальний Якопо Робусті був дещо іншим.

Родина Робусті не належала до багатіїв чи нобілів Венеції. Тому молодий Якопо заробляв на життя фарбуванням і розписом будинків та весільних скринь — кассоне. Нема точних відомостей і про вчителів Якопо, а коротке навчання у Тіціана вважають легендою.

Якщо у Тінторетто не було свого вчителя, то він автодидакт і це робить йому честь як особі, що створила себе сама. Він міг багато чого запозичити з картин своїх попередників і сучасників. Адже Венеція дивувала гостей і мешканців міста художніми скарбами в чисельних церквах і палацах не гірших за Флоренцію чи Рим. 16 століття в Італії було здебільшого мистецтвом доби маньєризму. І великий присмак маньєризму має ціла низка творів Тінторетто. Але в Венеції ясне і гармонійне мистецтво Відродження затрималось довше, ніж у Флоренції чи Римі. Венеція мала свої особливості і в історії, і в мистецтві довгі століття. Тому ранішні твори Тінторетто і портрети його пензля цілком в стилі Відродження, а релігійні образи здебільшого в стилістиці маньєризму. Його творчість була на довгому переході цих напрямків із одної ідейно-стилістичної системи в другу.

Навіть серед венеціанських майстрів, таких індивідуальних і особистих, художня манера Тінторетто посіла окреме місце. Розробляючи якусь композицію, майстер ліпив маленькі фігури і прив'язував їх мотузками до рами. Він міняв їх розташування, декор тощо. Композиції Тінторетто дивують свіжістю і незвичністю. Як ніхто, він володів мистецтвом використання незвичного ракурсу. Не менш індивідуальною була і його манера накладання фарб на полотно — швидка, темпераментна, різна за товшиною на різних місцях картини. За висловом російського художника 19 століття Сурикова, Тінторетто орав і боронив фарби, наче землю в полі.

Не менш індивідуальним був Тінторетто і в своїх малюнках. Їх зберіглося небагато. Але, ймовірно, їх і не було багато. Бо як більшість майстрів Венеції, він часто малював одразу на полотні, покладаючись на віднайдену на моделях композицію і свою могутню уяву. Це не завжди працювало на виразність і завершений вигляд картин. Сучасників і замовників картин дратували фігури другого ряду на полотнах майстра з погано вимальованими обличчями чи схематичним одягом, через який проглядали дерева чи деталі на тлі. Є картини, що цілком створені без спостережень за натурою, а лише за уявою майстра. Їх відрізняє штучність, фантазійність, яку помітили і сучасники. Картини Тінторетто дуже різні за мистецькими якостями, іноді — недбалі.

Тінторетто виправдовувався великою кількістю замов і вимушеною швидкістю своєї роботи. Але він не вимагав великих коштів за свої картини, як Тіціан, а частку картин віддавав взагалі безкоштовно.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...