Суренянц Вардгес Акопович

Вардгес Акопович Суренянц (27 лютого (10 березня) 1869(18690310), Ахалціхе, — 6 квітня 1921, Ялта) — вірменський художник, архітектор і теоретик мистецтва. Вважається основоположником історичного жанру у вірменському живописі і засновником сучасного стилю вірменської книжкової графіки.

Народився у 1860 році в Ахалціхе в родині священика і учителя історії релігії. У 1868 році разом з родиною переїхав до Сімферополя, згодом батька призначили пресвітером Московської Вірменської єпархії і родина переїхала до Москви.

У 1870–1875 роках отримав загальну освіту в гімназії Лазаревського інституту східних мов. У 1876–1879 роках навчався на відділенні архітектури Московського училища живопису, скульптури і зодчества. У 1879 році вирушив до Мюнхена відвідати брата і там вступив на архітектурний факультет Мюнхенської академії мистецтв. З 1880 року навчався на факультеті живопису цієї ж академії у Фрідріха Каульбаха й, можливо, також у Отто Зайтца, закінчив навчання у 1885 році.

З 1881 року мандрував Італією — побував в Римі, Флоренції, Мілані, Венеції. У Венеції художник відвідав вірменський чернечий орден Мхітаристів на острові Св. Лазаря; вивчав мистецтво вірменського середньовічного книжкового живопису, написав портрети А. Багратуні, М. Чамчяна, Є. Товмачяна. В результаті подорожі написав свою першу теоретичну статтю, присвячену вірменській архітектурі, яка була опублікована в журналі «Мегу Айастані» («Бджола Вірменії») у 1883 році. У 1885–1887 роках в складі експедиції В. О. Жуковського подорожував Іраном, де написав багато етюдів і композицій. У 1890–1891 роках викладав малювання і загальну історію мистецтва в Духовній семінарії Геворкян в Ечміадзині, копіював фрески Ечміадзинського кафедрального собору і вірменську мініатюру. У 1892 році відвідав Ані, Севан та інші місця, де мав змогу ознайомитись з історичними пам'ятками, а також вивчав вірменські рукописи в Ечміадзинському книгосховищі.

З 1892 року брав участь у художньому житті Санкт-Петербурга і Москви, зокрема, у виставках художніх організацій ім. Леонардо да Вінчі, Куїнджі, художників історичного живопису, у 22-й виставці Передвижників (1894). Був одним з організаторів Першого і Другого зібрань російських художників (1894, 1909). У 1897–1898 роках мандрував Францією і Іспанією, створив багато етюдів. У 1901 році в Баку відбулась його перша і єдина за життя персональна виставка. У 1916 році спільно Є. Тадевосяном, М. Сар'яном, Ф. Терлемезяном та іншими діячами мистецтв в Тифлісі організував Спілку вірменських художників.

У 1917 році Суренянц переїхав до Ялти, де розпочав роботу над розписами вірменської церкви Святої Ріпсіме, побудованої у 1909–1917 роках архітектором Г. Тер-Мікеляном. Художник завершив зовнішню обробку, розписи купола і вівтаря, проте не встиг завершити стіни. Він помер 6 квітня 1921 року, був похований у дворику церкви Святої Ріпсіме.

Глибоко вивчаючи культуру Близького Сходу і Заходу, художник створив свій неповторний й національний за характером стиль. У вірменському живописі він практично став основоположником історичного жанру. Багато найкращих творів Суренянца змальовують різні епізоди історії Вірменії, ілюструють сюжети з давньовірменсьої міфології — це «Семіраміда біля трупа Ара Прекрасного» (1899), «Ані, XI століття. Вихід жінок з церкви» (1905), «Мкртич Хрімян» (1906), «Повернення цариці Забел на трон» (1909) та інші. В роботі над ними автор був особливо зосереджений на переконливому відтворенні навколишньої обстановки. Тема геноциду вірмен, що особливо хвилювала художника, знайшла відображення в картинах «Покинута» (1894), «Зневажена святиня» (1895), «Церква Святої Ріпсіме поблизу Ечміадзина» (1897), «Повернення до неба», «Знеславлена» (1899).

В полотні «Покинута», як вважається, Суренянц вперше ввів у вірменський живопис останні методи художнього вираження сучасної йому західної культури. Картина «Семіраміда біля трупа Ара Прекрасного» є втіленням суто вірменської легенди й одночасно присвячена певній загальній ідеї життя, долі, похмурим думкам. На другому плані картини зображений барельєф Гільгамеша, героя давнього шумерського епосу, в якому також йде мова про перемогу життя над смертю, про ідею воскресіння. Його монументальна композиція «Церква Святої Ріпсіме поблизу Ечміадзина», що стала свідком страшних подій в історії вірменського народу, є своєрідним реквіємом за загиблими співвітчизниками. Один з найкращих творів художника — «Саломея» (1907) у 1912 році експонувався в Мюнхенській академії мистецтв, а у 1914 — на Всесвітній виставці образотворчого мистецтва у Венеції.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...