Сохраб Сепехрі

|Член КПРС з= |Lib=

Сохраб Сепехрі (перс. سهراب سپهری‎; нар. 6 жовтня 1928, Кашан - 21 квітня 1980, Тегеран) - іранський поет, художник, філософ. Один із найвизначніших представників сучасної перської поезії, чиї вірші перекладено на багато мов світу, серед яких: англійська, французька, іспанська та італійська.

Сохраб Сепехрі народився 6 жовтня 1928 року в Кашані (Іран). Його дід, Мірза Насраллах Хан Сепехрі, був першим директором місцевого телеграфу. Його батька звали Асдаллах а матір Махджабін і їх життя також було пов'язане зі світом мистецтва і поезії.

У травні 1940 року Сепехрі отримав початкову освіту в школі Хаяма, де вчився шість років, а через три роки середню освіту в школі Пехлеві в Кашані. У травні 1943 майбутній поет вирушає до Тегерана, де вступає до педагогічного училища для юнаків. Після закінчення дворічного навчання знову повертається до рідного міста для проходження педагогічної практики. Паралельно з роботою в Управлінні виховання і освіти Кашана Сепехрі продовжує вчитися і, склавши екстерном іспити, отримує диплом про повну середню освіту. Восени 1948 Сохраб вступає на факультет витончених мистецтв Тегеранського університету, який з відзнакою закінчує в 1953 році.

Першим поетичним досвідом Сепехрі стала опублікована в 1947 році збірка «На краю лугу або мавзолей кохання», в якій відчувається сильне наслідування романтикам, з притаманними їм схильністю до любовної лірики й прагненням до самоти. До цього ж періоду часу належить і перша відома художня робота Сепехрі - ідилічний «пасторальний» пейзаж, написаний в класичній малювальній техніці, яка відповідає класичному Арузу першої поетичної збірки. За роки навчання в університеті Сохраб серйозно захопився кубізмом і встиг випустити дві поетичні збірки «Смерть кольору» (1951), в стилі так званого вірша німаї, і «Життя снів» (1953). Поезія першої з них відбила символістські умонастрої поета, а ілюстраціями до сюрреалістичних мрій другої якнайкраще прислужилися експерименти Сепехрі в області кубізму, з його метафоричним побудовою образу за принципом розгалуженої асоціативності і вільного відповідності виразності форми характером запам'ятовується переживань.

У серпні 1957 року Сохраб здійснює свою першу сухопутну подорож до Європи через Туреччину, Болгарію, Югославію (Австрія, Німеччина, Швейцарія, Париж, Лондон) і вступає на відділення літографії в школі витончених мистецтв у Парижі як вільний слухач. Після відвідин Франції та ближчого знайомства з «паризькою малювальною школою», однією з характерних рис якої був пильний інтерес до мистецтва Сходу, Сепехрі захоплюється східною філософією, розробляючи цю тему як у поезії - «Обвалення сонця» (збірник був готовий до друку вже в 1958, але вийшов тільки в 1961) і «Схід печалі» (1961), так і в малярстві.

Найбільш плідними для Сепехрі як у поезії, так і в малярстві вважають середину 60-х. Саме тоді він написав найзначніші з своїх поетичних творів «Звук кроків води» (1965), «Мандрівник» (1966) і «Зелений об'єм» (1968). Поворотним етапом в художніх і містико-філософських пошуках Сохраба стало відвідування Японії та Індії (1960-61, 1964 рр.) І його безпосереднє знайомство з культурними традиціями цих країн.

Під час навчання і після його закінчення, тобто від 1948 до 1960 року Сепехрі працював у багатьох державних установах, у тому числі: в англо-іранській нафтовій компанії, художником-проектувальником в Організації сприяння охороні здоров'я, у відділах музеїв Міністерства культури і мистецтва, викладачем у вищому художньому училищі декоративних мистецтв, в рекламному відділі Головного управління інформації Міністерства сільського господарства. Повернувшись з Японії в березні 1962 року, Сохраб приймає рішення остаточно залишити державну службу і стати вільним художником, що живе на доходи від продажу своїх віршованих збірок і художніх полотен. До кожної виставки він готував від 50 до 150 нових робіт, які, на щастя, користувалися попитом серед іранської інтелігенції і знавців мистецтва, дозволяючи художнику утримувати себе і рідних.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...