Пітер Брейгель старший

Пі́тер Бре́йгель-старший, відомий ще як «Селянський» (нід. Pieter Bruegel de Oude, МФА: [ˈpitər ˈbrø:ɣəl]; близько 1525 — 9 вересня 1569) — фламандський живописець та графік, найвідоміший і найзначніший із носіїв родинного прізвища пензлярів. Майстер пейзажу та жанрових сцен. Батько художників Пітера Брейгеля молодшого (Що з пекла) і Яна Брейгеля старшого (Що з раю).

Пітер Брейгель народився десь між 1525 і 1530 рр. (точна дата невідома). Серед можливих місць його народження зазначають місто Бреда в провінції Брабант, та ще селище Брьогел неподалік цього міста.

Первинно прізвище митця писалося Brueghel, і так само воно писалося у його дітей; однак з 1559 р. він почав підписувати свої картини Bruegel.

Навчався у Пітера Кука ван Альста — придворного художника імператора Карла V.

У 1551 році прийнятий в антверпенську Гільдію живописців.

У 1553 здійснює подорож до Франції, Італії, Швейцарії. Був зворушений давніми пам'ятками Риму та шедеврами Відродження, морськими стихіями та живописними гаванями Середземномор'я. Але подорожні враження відбилися лише в створенні пейзажів. В картинах побутового жанру митець і надалі спирався на національні реалістичні традиції з залишками готицизмів, а ніяк не наслідуючи ні гармонійні риси живопису майстрів італійського Відродження, ні компромісні риси творів нідерландських митців так званого романизму (Франс Флорис, Міхель ван Коксі, Корнеліс ван Клеве, Ламберт Ломбард).

Своє довготривале прізвисько «Мужицький» дістав за живописну серію «Пори року» та за пристрасть до зображення нешляхетних, неаристократичних персонажів («мужиків»). Адже живопис століттями був монополізований аристократичними родинами Західної Європи і обслуговував перш за все їх потреби.

У середині життя жив та працював в Антверпені, в 1563 р. переїхав до Брюсселя.

Помер митець 5 вересня 1569 р. в Брюсселі. Похований у брюссельській церкві Богородиці (в каплиці).

До 20 століття збережено 45 живописних полотен майстра і багато ескізів. З усіх картин, що збереглися, близько третини має Музей історії мистецтв у Відні.

Брейгель був одним з основоположників фламандського і голландського реалістичного мистецтва. У своїй творчості гостро критикував вади сучасного йому суспільства, обстоюючи народно-демократичний ідеал справедливості. Вивчаючи спадщину Босха, Брейгель шукав шлях до народної, національної художньої мови. Джерелом його натхнення стають фольклор, народні звичаї. З них запозичив Брейгель і алегоричну, гротескну, а часто і фантастичну форму, в якій виявлялася мудрість народу доби пізнього середньовіччя (серія гравюр «Пороки» та «Доброчесності», картина «Прислів'я»). Проте живе спостереження в творах Брейгель бере верх над елементами фантастики («Бій посту і масляниці», «Дитячі ігри», «Селянський танок»).

Пізніше критика художника стає менш прихованою і гострішою («Жирна та пісна кухні» тощо) і водночас поглиблюється розуміння могутніх сил народу. У відомій серії «Місяці року» Брейгель розкриває величну красу рідного краю, оспівуючи звичаї, життя і побут людей непривілейованих верств. В картинах «Селянське весілля» та «Селянський танок», пройнятих народним гумором, художник утверджує естетичну цінність образу простої людини, підкреслюючи незламну життєву силу народу. Разом з тим Брейгель бачив і трагічні сторони життя. В «Перепису у Віфлеємі» та «Віфлеємському винищенні немовлят», прикриваючись релігійною темою, Брейгель показує знущання загарбників-іспанців; в картинах «Каліки», «Сліпі» та «Сорока на шибениці» присутній гіркий роздум над трагічними подіями сьогодення , народною долею в скрутних умовах господарювання чужинців на рідній землі.

Переборюючи середньовічне світосприйняття й умовності художньої мови, Брейгель досягає художнього узагальнення і закладає основи розвитку реалістичного жанрового та пейзажного живопису нових часів, особливо в мистецтві Фландрії та Голландії 17 ст.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...