Портре́т мада́м Шарпантьє́ (фр. Portrait de Madame Charpentier )— портрет заможної пані і дружини успішного паризького видавця, котрий створив художник П'єр-Огюст Ренуар.
Зустріч і знайомство Ренуара с Жоржем Шарпантьє та його дружиною була для художника своєрідним пропуском у інтелектуальний світ тогочасного Парижа, спілкування з яким Ренур був полишений все життя. До того ж, небагатому художнику без підтримки це обіцяло нові замови на портрети і новий прибуток.
Жорж Шарпантьє, буржуазний ділок, успадкував друкарський бізнес від батька . Але успішно його продовжив, расширив і зробив ставку на плеяду новітніх на той час письменників . Він був видавцем молодих на той час Альфонса Доде, Золя, Мопассана, котрі набували все більшої популярності з кожним новим друкованим твором . Збільшувалась їх слава і збільнувалиь прибутки пана Жоржа Шарпантьє. Він водив знайомство з композиторами і літераторами, з політиками і художниками. Салон в родині Щарпантьє відвідувало чимало відомих осіб тогочасного Парижу - політик Гамбетта, композитори Каміль Сен-Санс та Жуль Массне, син банкіра і сам художник Едгар Дега, Клод Моне. Відвідував салон пані Шарпантьє і російський письменник Іван Тургенєв, що мешкав в Парижі .
Ренуар практично вперше потрапив в багатий будинок паризького видавця Жоржа Шарпантьє не стільки як дешевий художник, скільки як творча особистість і гість салону, який утримувала дружина видавця. Ренур, що важко виборював матеріальний успіх, був досить вдячним родині Шарпантьє за психологічну підтримку. В салоні, де бували метри французької літератури, неосвічений і несміливий художник більше мовчав, але радів, що його приймали в багатій родині.
Згодом він отримав замову на портрет мадам Шарпантьє з дітьми .
«Скільки парижан залишаються провінціалами і самі про це не подозрюють». Огюст Ренуар.
Не слід перебільшувати впливу культурної родини Шарпантьє на нащадка бідних ремісників. Це були дві різні і несхожі культури. Доказ цьому - розповіль самого Ренуара — синові, останній ретельно все записав.
Ренуар не дуже любив портрети. Він вимушено звернувся до портетного жанру в роки після франко-пруської війни 1871 року. В повоєнний період навіть заможні французи неохоче купували твори мистецтва і картини. Охоче платили лише за портрети .
Поважна пані, упевнена у собі, спокійно позує молодому художнику. Між ними помітна відстані і за віком, і за соціальним станом. Пані старанно підтримує цю відстань, бо береже власне реноме і відповідність буржуазній добропорядності. Ні про яке кокетувння між ними не йшлося.
Створенню великого портрета передувало створення ескіза. Художник подав в ескізі погруддя пані, що позувала на дивані в багатій квартирі. Немолода мадам повільно спілкувалась, але нудилась позуванням. Ренуар точно відтворив її повнувате обличчя, зачіску, чорне мереживо її вишуканої чорної сукні. Вона неохоче зустрічалась з художником очима, не хотіла демонструвати зайву привітність і навіть на ескізі відвела очі вбік. Пані не вищіпувала власні брови і обережно використовувала косметику, а фарбувала лише губи. Все це документально точно відтворив художник.
Створення ескіза було недовгим. Всі ознаки імпресіонізму як художньої техніки - присутні в портреті і особливо помітні на тлі і на вишуканій чорній сукні мадам. Від її обличчя важко відвести очі. Ні невеликі очі пані, ні густі і не вищіпані брови, ні вузькі за віком губи — не зробили його непривітним чи злим.
Навіть важкі і великі золоті сережки не відволікають погляда від обличчя, сповненого шляхетності.
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
