Петро Холодний (старший)

Петро́ Іва́нович Холо́дний (18 грудня 1876(18761218), Переяслав — 7 червня 1930, Варшава) — український державний, громадський діяч, член Української Центральної Ради, міністр народної освіти Української Народної Республіки, художник, учений-хімік. Маляр-імпресіоніст з нахилом до ліризму і неовізантист, живописець, художник-монументаліст, графік, проектант ужиткового мистецтва, педагог. (Батько художника Петра Петровича Холодного).

За доби Української революції (1917—1921 рр.) працював у Секретаріаті народної освіти Української Центральної Ради і міністерстві освіти, за Директорії — товаришем міністра усіх міністрів освіти, а згодом Міністром освіти в урядах УНР.

Родичі Петра Холодного з боку матері були художниками-іконописцями, які працювали переважно на Полтавщині. За фахом фізик-хімік.

Закінчив Четверту Київську гімназію. В останні два гімназійні роки відвідував вечірні заняття у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, де і здобув Мистецьку освіту. Після закінчення у 1897 р. природознавчого факультету Київського університету за спеціальністю математика та мінералогія, викладав (з 1898 р.) у Київській Технічній школі на кафедрі фізики.

Належав до ТУП. На Всеукраїнському національному конгресі обраний членом УЦР від просвітницьких організацій Києва. Входив до складу Малої Ради від УПСФ.

З 1906  призначений директором комерційної школи у Києві, а з березня 1917 р. — директором першої української гімназії в Києві. Восени 1917  запрошений до уряду УНР на посаду товариша Міністра освіти із дорученням розробити основи організації українського шкільництва, в тому числі і мистецького. Пізніше став міністром.

Ще 1910  на виставці українського мистецтва в Києві без відома художника показані його роботи. І це стало початком його артистичної кар'єри. З того ж часу походять його картини: «Дівчина і пава» (1915), «Івасик і відьма», «Вітер», «Катерина», «Похмурий день» та інші. Пізніше брав участь в перших українських виставках, що були організовані урядом УНР.

Після окупації УНР Петро Холодний разом з її урядом емігрував до Тарнува у Західній Галичині (Польща). 1921 переїхав до міста Миколаїв на Львівщині, у 1922 — до Львова. Того ж року, за ініціативою емігрантів зі Сходу України, у Львові створений Гурток діячів українського мистецтва — ГДУМ, який він очолив. Гурток об'єднував художників, літераторів та архітекторів, проіснував до 1927. Серед учнів Петра Холодного у цей період була художниця-іконограф — Михайлина Стефанович-Ольшанська.

1920-і стали роками активної творчої роботи митця у Львові. Свої твори, що представляють монументальне та станкове малярство, декоративне мистецтво, демонструє на львівських виставках 1922,1923, 1924, 1926 роках, а 1929 бере участь у виставці української книжкової продукції видавництва «Західна Україна».

Львівський період був найбагатший у творчості Холодного. Тут він почав малювати, реставрувати (зокрема, у 1921—22 р. ікону Божої Матері Зарваницької) ікони, виконував розписи стін і проектував вітражі.

Під час свого перебування у Львові, 1928 р., вирішив поїхати до Парижу з метою зібрати матеріал до майбутньої картини, що була б присвячена смерті Симона Петлюри. Зібрав необхідний йому матеріал, але задум залишився нереалізованим. Написав декілька наукових праць, що були видані коштом НТШ.

Помер 1930 р. у Варшаві.

У 1931 у Національному музеї у Львові відбулася посмертна виставка робіт художника, на якій було показано більш ніж 350 експонатів за 10 років його праці у Львові. Огляд його творчості подав у каталозі до неї Михайло Драґан.

Станкові твори Петра Івановича Холодного зберігаються в музеях України, зокрема в Києві та Львові, а також приватних збірках.

Батько художника Петра Петровича Холодного, який отримав мистецьку освіту в Українській студії пластичних мистецтв у Празі, а потім, в 1928–1934 рр. у Варшавській академії мистецтв. У 1944 р. емігрував у Німеччину, у 1950 — в США. Відігравав помітну роль в культурному житті української діаспори в США. Виконував мозаїки, розписи на релігійні теми, ікони в дусі неовізантінізму, графічні твори.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...