Пауль Клее

Па́уль Кле́е (нім. Paul Klee, 18 грудня 1879 — 29 червня 1940) — швейцарсько-німецький художник. Учасник гурту «Синій вершник» (Blaue Reiter). До 1930 р. викладав у славетному «Баухаусі» (Bauhaus). У 1937 році націонал-соціалісти затаврували його як представника «звироднілого мистецтва».

Народився 18 грудня 1879 в Münchenbuchsee біля Берна (Швейцарія) в родині вчителя музики Ганса Клее-Фріка (Hans Klee-Frick) та співачки Іди Клее-Фрік (Ida Klee-Frick). Закінчив школу в Берні й переселився до Мюнхена. Після довгих вагань у виборі між музикою, літературою та живописом віддає перевагу живопису. У 1899 р. Пауль навчається графіки у Мюнхені, в приватній школі Хайнріха Кніра (Heinrich Knirr).

У жовтні 1900 р. Пауль вступає до малярського класу Франца фон Штук (Franz von Stuck) в Академії мистецтва. Одночасно з ним в Академії студіює Василь Кандинський, з яким Пауль тоді так і не зустрівся, через те, що Кандинський здебільшого прогулював лекції. Як згодом з'ясувалося, обидва мешкали в Мюнхені на одній вулиці, за кілька будинків один від одного. Після подорожі до Італії (1901—1902) та перебування в батьків у Берні Пауль 1906 року остаточно переїздить до Мюнхена та одружується з піаністкою Лілі Штумпф (Lily Stumpf). У 1907 році народжується син Фелікс.

1911 року у Мюнхені засновується група «Синій вершник» як редакційне об'єднання експресионізму Василя Кандинського та Франца Марка. Наступними членами нарівні з Паулем Клеє (з 1912 р.) стали поміж іншими Август Маке (August Macke), Ґабріель Мюнтер (Gabriele Münter) та Маріанне фон Вєрьовкін (Marianne von Werefkin). Усіх їх об'єднував інтерес до готики й примітивного мистецтва та новочесні напрями фовізму та кубізму. Назва групи походить від однойменної картини Кандинського (1903 р.), яка послужила титульною ілюстрацією до альманаху з тією самою назвою.

Перша з двох виставок групи «Синій вершник» відбулася з 18 грудня 1911 року по 1 січня 1912 року в Moderne Galerie Thannhauser у Мюнхені. На ній було виставлено 49 робіт Анрі Руссо (Henri Rousseau), Альберта Блоха (Albert Bloch), Гайнріха Кампедонка (Heinrich Campendonk), Роберта Делоне (Robert Delaunay), Кандинського, Клеє та Маке. Відтак виставка вирушила в турне іншими містами, серед яких були Кельн і Берлін. У 1913 р. Пауль Клеє переклав «Світло» («La Lumière») Роберта Делоне для Galerie Der Sturm Герварта Вальденса (Herwarth Waldens) в Берліні.

Вирішальною для творчості Пауля Клеє стала подорож до Тунісу в 1914 р. разом з Августом Маке та Луїсом Муайє (Louis Moilliet). Він сам сприймав це саме так, коли писав у щоденнику: «Колір має мене. Мені непотрібно шукати за ним. Вона має мене назавжди, я це знаю. Це і є сенс щасливої години: ми з кольором одне. Я — художник».

Як син німця Клеє був взятий 1916 р. до війська й у серпні направлений до відділу льотчиків запасу у Schleißheim, де він як художник був змушений поліпшувати маскувальне розмальовування літаків. У січні 1917 р. він вступив до Королівської Баварської льотницької школи (Königlich Bayerische Fliegerschule) в Герстгофені. Йому пощастило не потрапити на фронт.

Перша ретроспективна персональна виставка Пауля Клее відкрилася 17 травня 1920 р. в галереї Goltz. На ній було представлено 362 робіт: живопис, акварелі, скульптури, малюнки та графічні аркуші.

У 1921 р. Клее призначено керівником палітурної майстерні в Staatliche Bauhaus у Ваймарі. Кандинський долучився до нього у 1922 р. Але лише восени 1926 року, після переїзу в Дессау (Bauhaus Dessau), Кандинському та Клеє було дозволено керувництво власними і передусім, вільними, класами живопису. Вчення про художні елементарні засоби (Bildnerische Formlehre) є вихідним пунктом системи Клеє. Центром його зацікавлень було глибинне відношення між лінією, формою (плащиною) та кольором в картинному просторі чи у заданному візерунку. Не зважаючи на раціональний підхід він зрозумів роль підсвідомого та мистецтва як творчого акту, паралельного до природи.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...