Олександр Мурашко

Олекса́ндр Олекса́ндрович Мура́шко (26 серпня (7 вересня) 1875(18750907), Київ, Російська імперія — 14 червня 1919, Київ, Українська Соціалістична Радянська Республіка) — український живописець, педагог і громадський діяч. Племінник Миколи Мурашка (1844—1909) — українського художника і педагога.

Народився 26 серпня (7 вересня) 1875 року в Києві. Відомостей про його батька немає. До семи років жив біля містечка Борзни на Чернігівщині, де його виховувала бабуся, проста селянка, яка своїми оповідями про героїчні часи козацтва та народною мудрістю пробуджувала в дитини уяву, любов до природи.

Дядько Олександра забирає хлопця, покинутого матір'ю, від бабці до себе. Але з часом у матері Олександра, Марії Іванівни Крачковської, прокидаються материнські почуття, й тепер хлопець живе з нею. Після її одруження Олександр переїжджає до Чернігова, де в його вітчима, Олександра Мурашка, рідного брата художника Миколи Мурашка, була невелика іконописна майстерня, заснована 1827 року. Господар починає активно залучати пасинка до роботи.

Наприкінці 1880-х, отримавши замовлення на проведення оформлювальних робіт (ґрунтування стін, малярні і позолотні роботи, виготовлення меблів), вітчим разом із сім'єю й майстернею перебирається до Києва. Майстерню розмістили у власному будинку на Малій Житомирській, 14. Саме від брата Олександр Мурашко, власник іконостасної майстерні в Чернігові, дізнався про заплановані великі роботи в Києві у Володимирському соборі й переніс свою майстерню до Києва, отримавши підряд на ґрунтування стін і позолотні роботи. А згодом – і на виготовлення церковних меблів. За інформацією Ігоря Шарова, верхні, мармурові, колони іконостаса виготовлено в Італії, а нижні, дерев'яні, – у майстерні О. Мурашка.

Підліток опинився в центрі знаменної події, яка сколихнула художні кола Російської імперії: на його очах народжувались розписи Володимирського собору. Олександр спостерігав за роботою таких майстрів, як В. Васнєцов, М. Нестеров. Саме вони та професор Адріан Прахов першими звернули увагу на потенціал «худого, високого, лохматого, соромливого» підлітка.

Малювання для Мурашка стає сенсом життя:

Конфлікти з вітчимом змусили п'ятнадцятирічного Сашка залишити родину і заробляти на життя самостійно. Ночував на схилах Дніпра, на баржах — застудився, але Олександр Іванович не прийшов на допомогу, адже хотів скорити пасинка своїй волі.

Розумів хлопця й підтримував його бажання стати художником не Олександр, а Микола Мурашко — дядько Олександра Мурашка, рідний брат вітчима, засновник і незмінний керівник Київської малювальної школи (відомої також за його іменем).

Зусиллями Прахова, Васнєцова і Нестерова опір Олександра Івановича було зламано. Примирившись із вітчимом, отримавши деяку суму грошей на дорогу та його прізвище, Олександр їде до Петербурга.

Восени 1894 року Олександр Мурашко вступає до Вищого художнього училища при Петербурзькій Академії, а в 1896 стає студентом майстерні Іллі Рєпіна, кумира петербурзької молоді. Мурашко зі своїми товаришами Борисом Кустодієвим (1878—1927) і Філіпом Малявіним (1869—1940) переймали гуманістичні ідеали його мистецтва, наслідували принципи живописних методів — вільну манеру письма з її пастозним розмашистим мазком і пластичною проробкою форми.

Під впливом Рєпіна сформувався талант Мурашка-портретиста, про що свідчать його ранні, позначені високим рівнем професіоналізму, твори. Одним з них є портрет Миколи Петрова, в якому глибина психологічного трактування поєднана з динамізмом композиції.

Рєпінська школа заклала реалістичні основи мистецтва Мурашка. До яких би живописно-декоративних пошуків не звертався надалі художник, він завжди утверджував реальність буття як найвищий прояв краси світу.

Париж і Мюнхен — два найбільші художні центри Європи початку ХХ століття, один з яких представляв мистецтво імпресіонізму і постімпресіонізму та свій варіант арт нуво, а другий — мистецтво модерну. Перебуваючи за кордоном у 1901—1903 роках, Мурашко, безперечно, відчув їхній вплив. Втім, потрапивши до Парижа, він насамперед відвідує Лувр, де уважно вивчає твори іспанця Веласкеса (1599—1660): його симпатії все ще на боці старих майстрів.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...