Самокиш Микола Семенович

Мико́ла Семе́нович Само́киш (13 (25) жовтня 1860(18601025), Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія — 18 січня 1944, Сімферополь, РРФСР, СРСР) — український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік.

Народився 25 жовтня 1860 у Ніжині на Чернігівщині.

Під час навчання у Петербурзькій Академії Мистецтв (1879 — 1885) належав до українського гуртка митців (Сергій Васильківський, Порфирій Мартинович, Опанас Сластіон), що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу.

У 1886-1889 навчався в Парижі.

Повернувшись з-за кордону, намалював кілька картин для Тифліського воєнно-історичного музею («Баталія біля річки Іорі 1800», «Оборона Наурської станиці 1774», «Бій під Авіляром»), якими здобув ім'я баталіста.

У 1890 за картину «Табун на водопої» здобув звання академіка.

У 1894-1917 керував батальною майстернею Петербурзької Академії (з 1913 її професор і дійсний член).

З 1919 жив у Криму.

З 1938 керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів.

Під час окупації Сімферополя співпрацював з бандерівським підпіллям, від якого отримував матеріальну допомогу.

Помер 18 січня 1944 у Сімферополі, ще зайнятому німцями.

Як баталіст, Самокиш двічі виїздив на театр воєнних дій: під час російсько-японської війни («Война 1904-05. Из дневника художника», 1908) і разом зі студентами 1915 на західний і кавказький фронти («Великая война в образах и картинах», 1915), а також намалював кілька картин на теми громадянської війни: «Атака Будьоннівської кавалерії» (1923), «Перехід Червоної Армії через Сиваш» (1935) та інші.

Самокиш ніколи не поривав контактів з Україною. В кінці 1890-х і на початку 20 століття часто приїздив в Україну, зокрема у Харків, і брав участь у виставках в Україні. З 1898 разом з С. Васильківським працював над альбомом, що мав бути продовженням Шевченкової «Живописной Украины» — «Из украинской старины», з текстом Д. Яворницького (1900). Другий альбом «Мотиви укр. орнамента» (1902) С. опрацював сам. На початку 1900-их років Самокиш брав участь у розписах Полтавського губернського земства. З 1911 року кожного літа працював в Україні («Табун коней», 1914), з 1928 у Харкові, виконав давно задуманий цикл творів з української історії й козацьких воєн: «В'їзд Богдана Хмельницького до Києва 1648» (1929), «Бій під Жовтими Водами», «Абордаж турецької галери запорожцями» (1930), «Бій Івана Богуна лід Монастирищем 1653» (1931), «Бій під Царичанкою 1709», «Похід запорожців на Крим» (1934), «Руйнування Батурина Меньшиковим», «Кость Гордієнко нищить драгунів Кемпеля», «Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким» (1934), «Харківська фортеця XVIII ст.» (1936), «Розгін демонстрації в Києві 1914 у соті роковини з дня народження Т. Шевченка» і «Царські жандарми везуть Шевченка на заслання» (1938), «Голод у Криму 1921-22», «Полювання» та інші.

У спадщині Самокиша лишилися численні графічні роботи, з яких значна частина на батальні сюжети, виконані аквареллю, тушшю і олівцем; виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби, зокрема ілюстрував українські книги: оповідання Марка Вовчка, повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Думу про Джуру», «Тарас Бульба» М. Гоголя та інші. Ілюстрації були розміщені у різних журналах, найбільше в рос. «Нива» (1910, 1912, 1914-45, 1917), «Солнце России» (1914 — 16), в укр. «Мисливець та рибалка» (1928).

Для творів Самокиша властива багатофігурність і динамічність композиції; його мистецька спадщина (понад 10 000 малюнків і графіки) зберігається в музеях України, Росії й у приватних колекціонерів.

25 липня 1945 в Харкові в будинку, де жив і працював Микола Самокиш, відкрито музей. Експозиція музею складалась з ранніх творів художника та його картин від часу російсько-японської та Першої світової воєн.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...