Михайло Бойчук

Миха́йло Льво́вич Бойчу́к (30 жовтня 1882, Романівка, Теребовлянський повіт, Королівство Галичини та Володимирії — 13 липня 1937, Київ) — український художник, маляр-монументаліст, засновник самобутньої школи українського мистецтва «бойчукізм», лідер групи «бойчукістів». Член НТШ (1912), УНТ (1917). Один із засновників монументального мистецтва України 20 ст. Представник Розстріляного відродження.

Брат Тимофія Бойчука, батько Ганни Бойчук-Щепко.

Соціолог В. Старосольський за метричним записом у церковній книзі встановив точну дату народження митця — 30 жовтня 1881 року. Його рідне село Романівка — глухий закуток за 18 кілометрів від Теребовлі.

Батько — рільник, підписував свої листи — Лев або Левонтій. Мати — Ганна, дочка Андрія. Після її смерті (9 квітня 1907 р.) батько одружився вдруге. Від першого шлюбу він мав дітей Михайла, Івана, Дмитра, Марію, Тимка, Катерину та Юлію, від другого — Олену й Розалію. Родина посідала 14 моргів поля. Хата згоріла після війни, і згодом її розібрали, — разом із нею пропали ранні малюнки Михайла.

1898 — майбутній митець прибув до Львова для навчання в малярській школі. Навчався в студії Ю. Панькевича у Львові.

Підтриманий Науковим товариством ім. Т. Шевченка на чолі з М. Грушевським (з 1912 року сам стає членом товариства), на кошти НТШ і митрополита Андрея Шептицького він навчався у Віденській академії мистецтв, потім — у Леона Вичулковського в Краківській.

Закінчивши академію із срібною медаллю, поїхав вчитися до Мюнхенської академії, потім на кілька років — до Парижа, де він стає одним із засновників української громади. Вивчаючи досягнення світової культури, художник водночас заглибився у народне примітивне мистецтво.

Опинившись 1908 року в Парижi — столиці тодішнього мистецького життя Європи — М. Бойчук в оригіналах вивчає творчість Сезанна, Ренуара, ознайомлюється з Пікассо. Ці майстри остаточно ствердили його сумніви щодо академічної рутини офіційної школи. Вони приваблюють його аналізом художньої культури сучасного й минулого, а також простого й виразного мистецтва примітиву. Разом з тим Бойчука не захоплюють індивідуалістські, роз'єднані формальні пошуки. Саме в Парижi у нього «виникла думка зробити мистецтво добром, надбанням народних мас». М.Бойчук замислюється над вагою колективності в мистецтві (йшлося не лише про колективність сприймання, щоб твори стали колективною власністю, а й про колективну творчість). Так він прийшов до ідеї монументалізму.

Своїх послідовників, а потім і учнів Бойчук переконував:

Група митців, так званих «бойчукістів», що утворилася під його началом (Микола Касперович, Софія Бодуен-де-Куртене, Софія Налепинська), свідомо пішли на авторське самозречення, працюючи колективно.

Студіюючи в Парижi історію мистецтв, художники невдовзі прийшли до орієнтації на мистецтво Візантії й Київської Русі, вбачаючи у ньому вершинні явища художньої творчості (М.Бойчук прагнув саме на таких засадах почати відродження нового українського мистецтва). Разом, у паризькому «Салоні незалежних», вони почали й виставлятись під спільним гаслом «Відродження візантійського мистецтва». 1909 він засновує тут майстерню неовізантійського мистецтва, яка стала початком його творчої школи.

Про чергову таку виставку, в якій взяли участь понад дві тисячі авторів, петербурзький елітарний журнал «Аполлон» 1910 року писав:

У Парижi Михайло Бойчук одружився із Софією Налепинською. У 1910—1911 роках він бував також в Італії, де вивчав твори монументального мистецтва, передусім періоду проторенесансу, опановував різні технічні прийоми в темпері та фресці.

У 1911–1912 роках Михайло Бойчук проживав у Львові. Працював над монументальними розписами у м. Ярослав (нині Польща), реставрував ікони в Національному музеї у Львові, розписав церкву монастиря монахинь Василіянок у с. Словіта (нині Золочівського району Львівської області), намалював ікону «Покрова Богородиці», автопортрет та ін. На запрошення Російського археологічного товариства провів реставраційні роботи в храмі в с. Лемешах Чернігівської губернії (1912—1914).

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...