Мстислав Добужинський

Мстисла́в (Мстиславас) Добужинський (лит.: Mstislavas Dobužinskis; 2 (14) серпня 1875(18750814), Новгород — 20 листопада, 1957, Нью-йорк) — російський, литовський та американський художник, графік, театральний художник, викладач, мемуарист.

Походить з культурної родини Добужинських. Батько — Валеріан Добужинський, військовий офіцер, литвин за походженням, вислужив чин генерала. Перший рідний брат батька (Євстафій Петрович) був військовим лікарем і автором декількох наукових праць. Другий рідний брат батька (Федір Петрович)- юрист і рідня науковця, академіка Івана Петровича Павлова, був близьким до наукових і літературних кіл Петербурга.

Рід ішов з Паневежиського уєзду Віленської губернії. Родина шляхетна, колись володіла маєтком Добужи, звідки походить і їхнє прізвище. Мати — Єлизавета Тимофіївна, росіянка з роду Софійських. Вихованка Смольного інституту шляхетних дівиць і Петербурзької консерваторії, співачка, акторка. Художні здібності сина всіляко підтримували. Переїзди батька вплинули на переїзди і родини. Тому малим Мстислав навчався в містах Кишинів, Петербург і Вільно.

За примусом батька став студентом Петербурзького університету (Юридичний факультет). Паралельно навчався в Санкт-Петербурзькій малювальній школі, потім в двох різних приватних школах. Він належав до молодого покоління, розчарованого в настановах Петербурзької Академії мистецтв і академізма як художнього напрямку. Тому у нього визріло бажання навчатися за кордоном. Так, Лансере Євген Євгенович взагалі проігнорував можливість навчання в Петербурзькій Академії, а низка митців вдосконалювала майстерність за кордоном після закінчення Академії (Ігор Грабарь, Кардовський Дмитро Миколайович, Остроумова-Лєбедєва Анна Петрівна). Головними центрами навчання російських митців за кордоном стають міста Мюнхен та Париж. Добужинський закінчив університет 1899 року і відбув у Мюнхен, що уславився як музейний і мистецький центр Західної Європи того часу.

Слухняний син, здатний на відверту сповідь батьку, нарешті спромігся на самостійні кроки. Проти волі батька він пошлюбився 1899 року з Єлизаветою Волкенштейн (вінчання відбулося потайки) і разом з молодою дружиною вирушив в Мюнхен. Їхня дитина народилась в Німеччині. З нею Добужинський проживе все життя.

Подорожі були недалекими — на малювання в Угорщину разом зі школою Ашбе, в Венецію, в Париж. Серед серйозних знайомств пори — приятелювання з Ігорем Грабарьом, який став для художника авторитетом. Подружжя втратило першу дитину і повернулось в імперію.

Знайомство з засновниками «Світу мистецтва» відбулось в Петербурзі. Ще за часів перебування за кордоном він читав журнал «Світ мистецтва» і знав про заснування нового художнього товариства. На початок 1900-х років прийшлося захоплення Добужинським живописом і опанування техніки офорта в майстерні професора В. В. Мате. Він став батьком доньки Вери і почав співпрацю в декількох петербурзьких, періодичних виданнях, не покидав малювання і самоосвіти. Його майстерність настільки зросла і зміцніла, що його малюнки поклав на стіл діячів «Світу мистецтва» сам Грабарь. Самі майстри малюнку чи тонкі поціновувачі графіки взагалі — Олександр Бенуа і Сергій Дягілєв сперечалися, що взяти першим в друк із творів Добужинського. Розпочалася його співпраця в художньому товаристві.

Трохи пізніше Добужинський став викладачем в заснованій в Петербурзі в Приватній малювальній школі Званевої. Незабаром його залучили і до створення театральних декорацій, де серед перших були твори для Московського Художнього театру Станіславського.

Особлива тема творчості художника — капіталістичне місто. Все розпочалося з замови видавницва Товариства Св. Євгенії створити малюнки урочистих замальовок столиці для відтворення їх у поштівках. Він точно виконав завдання, створивши малюнки «Олесандрінський театр», «Фонтанка і Літній сад», «Фонтанка і Чернишов міст», «Банківський міст ввечері» тощо. Але митець почав пильно вдивлятися в місто, що переживало будівельний бум і швидко перетворювалось на брудний, промисловий центр, що безсоромно і безглуздо тіснив і знищував колишню блискучу столицю. Контраст між патріархальним побутом околиць і новітніми монстрами буржуазної, відразливої архітектури прибуткових будинків, казарм для робітників підприємств, схожих на тюрми чи видіння страшних снів. Міські пейзажі Добужинського точно фіксували ці зміни, цей наступ дикого капіталізму на всі галузі життя. Пейзажі — часто пустельні, безлюдні, або постаті присутніх пригнічені і непривабливі, як і їх пригнічуюче оточення. Цей погляд на безсоромний наступ дикого капіталізму на середовище Добужинський зберіг і при відтворенні краєвидів інших міст (аркуші "Омнібус. Вільно ", 1907 р. "Вільно. Трущоби "). Відчуття розгубленості від моці і агресії капіталізму, асоціація його з бездушною машиною створили песімістичний настрій його творів цього періоду. Бо тривожна дійсність поразки в Російсько-японської війні і придушення революції не народжувала оптимістичних надій. Ще агресивніші якості притаманні аркушам з краєвидами капіталістичного Лондона («На мості Лондон», «Тауерський міст», «Лондон. Віадук»), де штучне, машинне оточення вже сперечалося в могутності з самою природою. Незручне, холодне оточення буржуазного міста присутнє і в деяких портретах митця (« Портрет Сюннерберга», 1905 р.)

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...