Микола Ґе

Мико́ла Микола́йович Ґе (15 (27) лютого 1831(18310227), Воронеж, Російська імперія — 1 (13) червня 1894(18940613), хутір Іванівський, Чернігівська губернія, Російська імперія (нині с. Шевченка, Бахмацький район, Чернігівська область, Україна — український живописець, художник-передвижник, майстер портретів, історичних і релігійних полотен. Життя і творчість митця пов'язані з Україною — від 1876 року проживав на Чернігівщині, багато викладав в українських художніх школах, допомагав талановитій молоді, фінансово сприяв відкриттю пам'ятника Миколі Гоголю в Ніжині (1881).

Брат Миколи Ґе — Григорій Ґе (псевдонім «Григір Лядава»; 1830—1911) — український культурний і громадський діяч, історик-краєзнавець, прозаїк, публіцист і драматург (у тому числі автор п'єс українською), що жив на Півдні України — у Миколаєві та Херсоні.

Народився 15 лютого 1831 у Воронежі. Батько художника Микола Осипович — онук французького емігранта, що залишив батьківщину ще у XVIII столітті. Дід художника Осип Ґе одружився на доньці полтавського поміщика Дар'ї Яківні Коростовцевій.

Микола Осипович був одружений двічі: вперше з круглою сиротою, донькою засланого поляка Оленою Яківною Садовською. Від цього шлюбу народилися три сини: Осип, Григорій та Микола (майбутній художник). Через три місяці після народження Миколи Миколайовича його мати померла.

Після цього родина переїздить до маєтка батька в село Попелюхи Могилівського повіту Подільської губернії (нині Мурованокуриловецький район Вінницької області). Микола Осипович присвятив себе сільському господарству, зумів до кінця свого життя збільшити вдесятеро свій прибуток. Не зважаючи на раціональне ведення справи, що, за словами брата Григорія, допомогло батькові залишити синам у спадок «господарство в ладі вже майже капіталістичному», у маєтку батька панував кріпацький лад, жорстокі правила. За власним зізнанням Миколи Миколайовича, побут того часу наклав відбиток на його подальший духовний розвиток.

У 1840 році дев'ятирічного хлопчика відвезли до Києва, де його було зараховано до Київської першої гімназії. Цей навчальний заклад зіграв важливу роль у формування особистості майбутнього художника. У той час у гімназії працювали деякі професори, що прогресивно мислили, зокрема, Микола Іванович Костомаров, якого незабаром арештують через діяльність у Кирило-Мефодіївському товаристві. Пізніше Ґе згадував: «Наближаючись до 48-го року, ідея свободи проникала в замкнуті двері гімназії», і юнак «вже тоді усвідомлював усю несправедливість пригноблення… особистості… і вважав себе зобов'язаним нікого не пригноблювати».

Художній талант хлопця проявився досить рано. Проте, у 1847 році, після закінчення гімназії, Ґе, за порадою батька, вступає до математичного відділення Київського університету. Пізніше він переводиться до Петербурзького університету. Опинившись у столиці імперії, він, у більшості завдяки своєму другові скульпторові П. Забелло, який тоді навчався в Академії мистецтв, потрапив у середовище мистецької молоді. Пристрасть до малювання витісняє інтерес до наук. Не закінчивши курсу навчання на математичному відділенні, Микола Миколайович вступає до Академії мистецтв.

Дев'ятнадцятирічний Ґе прийшов до Академії мистецтв із сформованими поглядами та смаком. Дуже скоро він став в опозицію до бюрократичних порядків та художньої рутини, які панували в навчальному закладі в часи репресії. За словами Миколи Миколайовича, після від'їзду Брюлова в Італію вихованням молоді займалися малообдаровані художники, а викладання зводилося до навчання ремеслу — освоєння суми технічних навичок.

Офіційно Ґе був учнем Петра Васильовича Басіна, проте справжнім своїм вчителем він вважав Карла Брюллова. Брюллов надихав Ґе, тому що Карл Павлович вимагав від творця завжди лишатися самим собою, втілювати у своїх творах тільки власні думки та почуття.

У 1856 році Микола Ґе отримав за картину «Саул в Аендорської чаклунки» Велику золоту медаль Академії мистецтв і право на виїзд за кордон. Цього ж року Ґе одружується і разом з дружиною, буквально втікає з Росії: «Якщо б мене спитали: навіщо ви їдете? Я б, можливо, відповів: займатися мистецтвом; проте це була б відповідь зовнішня, не та. Собі б я відповідав: залишатися тут я не можу; там, де шир, де свобода — туди хочу» — писав художник.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...