Михайло Нестеров

Нестеров Михайло Васильович (нар. 19 (31) травня 1862(18620531), Уфа — пом. 18 жовтня 1942, Москва) — російський та радянський живописець, заслужений діяч мистецтв РРФСР (1942), Лауреат Сталінської премії першого ступеня (1941).

Художник народився в патріархальній родині забезпечених купців в провінції. Батько належав до стану купців, але внутрішньо мало цікавився торгівлею, був прихильником книг, однак не насмілювався ще перетнути соціальні кордони, практично феодальні обмеження. Саме він радо вітав наміри сина відійти від торгівлі і купецтва і підтримував сина на новому шляху. Розвиток буржуазних відносин в імперії після обмежених реформ 1861 року сприяв як зростанню капіталістичної економіки, так і більш вільному переходу осіб з одного стану в другий за умов здібностей, ініціативи, освіти, фінансового успіху. Цим і скористався Михайло Нестеров.

Гімназію Михайло Нестеров закінчив в Уфі. Художню освіту опановував в Московському училищі живопису, скульптури і архітектури, де на його внутрішній світ мав значний вплив художник і викладач Перов Василь Григорович (1833–1882). Дух передвижництва, настанови критичного реалізму, які розділяв жовчний Перов, приваблювали і молодого провінціала. У Нестерова почався довгий шлях пошуків власної художньої манери, самовдосконалення і самоосвіти. Перші твори молодого студента мали відбиток побутовості і впливів тематики «передвижників» («Гра в сніжки», «Домашній арешт», «Знавець»). Але ці теми не матимуть продовження в подальшій художній кар'єрі митця.

Недовгий час він провів в Петербурзькій Академії мистецтв, але консервативна педагогічна система Академії не мала значного впливу на студента. Він використав перебування в Петербурзі для самоосвіти, часто відвідував Імператорський Ермітаж, копіював картини західноєвропейських митців. Навчання закінчував в Москві, куди повернувся 1883 року. Працював художником у декількох буржуазних виданнях і журналах («Нива», «Всемирная илюстрация»), виконав ілюстрації до роману Л. Толстого «Анна Кареніна».

Серед знайомих цього періоду — Суриков Василь Іванович, Левітан Ісаак Ілліч, Ярошенко Микола Олександрович.

1889 року він здійснив першу закордонну подорож маршрутом Відень—Венеція—Флоренція—Рим—Неаполь—Капрі—Мілан—Париж—Берлін—Дрезден. Йому було важко розібратися в бурхливому мистецькому житті європейських столиць, але ні здобутки імпресіонізму, еклектики, декадансу, ні пізнього академізму і салонного мистецтва ніяк не вплинули на молодого художника. Він розчаровано відгукнувся на твори захваленого Макарта, надав перевагу Яну Матейко, а серед французів — Пюві де Шаванну та Бастьєн—Лепажу, близьких смакам Нєстєрова потягом до монументального у де Шаванна, недекадентського і реалістичного у Бастьєн—Лепажа. З настановами імпресіонізма він стикався ще в творах Валентина Сєрова, знав його «Дівчинку з персиками» під час відвідин садиби Абрамцево. Але сам працював інакше, неімпресіоністично. Сам відчув, що на острові Капрі створив найкращі серед власних ескізів.

Друга подорож за кордон здійсниться лише 1908 р., коли значно зміцніє матеріальний стан художника.

Ще під час двох останніх років в Московському училищі, у Нестерова розпочався гарячковий пошук власної великої теми, якій він жадав би віддати свої здібності і роки власного життя. У нього виробилась приємна техніка використання широких, пастозних мазків, прихильність до реалізму, ретельність у відтворенні образів на полотні. Біля його ескізів збирався натовп. Гірше було з тематикою та психологізмом. Портрети батька та матері, «Дівчина в кокошнику» — реалістично фіксують побачене, але не мають індивідуального підходу, нагадують то скутого, провінційного портретиста, то нереалістичні твори Володимира Маковського з його безкінечними бояришнями в старовинних шатах і перлах. Рання картина «За приворотним зіллям» (1888), досконала за виконанням, але занадто фольклорна і майже з серії «побутових анекдотів».

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...