Ізенгеймський вівтар — головний і найвідоміший твір німецького художника Північного Відродження Маттіаса Грюневальда і шедевр німецької живопису, нині зберігається в музеї Унтерлінден на території домініканського монастиря в ельзаському місті Кольмар, тепер Франція.
Вівтар був замовлений Грюневальду орденом антонітів для свого монастиря в Ізенгеймі (фр. Issenheim) — містечку, розташованому в Ельзасі за 20 км від Кольмара — і став його головним вівтарем. Точна дата створення вівтаря невідома, Маттіас Грюневальд написав його приблизно в період з 1506 по 1515 рік. Скульптури і різьблені роботи по дереву для вівтаря були виконані ельзаським майстром Ніколасом з Агено.
Ізенгеймський вівтар має стулчасту будову, тобто є вівтарем-складнем, і складається з основної частини — короба і двох пар рухомих живописних стулок, і таким чином можливі три варіанти розгортки (конфігурації) вівтаря. На першій (зовнішній) розгортці зображена сцена розп'яття Христа — «Голгофа».
До 1793 року вівтар знаходився в церкві Ізенгейма. У неспокійні часи Французької революції за наказом комісарів молодої Французької республіки картини і скульптури були перевезені на зберігання до районного міста Кольмар. Різьблені дерев'яні деталі залишилися в Ізенгеймі і з 1860 року загублені. Три розгортки вівтаря нині експонуються в Кольмарі окремо.
Чернечий орден антонітів був заснований близько 1070 року і був жебручим орденом, ченці якого займалися доглядом і лікуванням хворих. У першу чергу монахи-антоніти славилися своїм досвідом у лікуванні хворих під час частих в той час епідемій ерготизму, що викликається ріжками. Отруєння цим грибком, що вражав злакові, особливо жито, викликало пекучий біль, який називали «святим», або «Антонієвим вогнем». Орден піклувався про хворих Антонієвим вогнем, щоб заслужити захист у святого Антонія. Під час епідемій чорної смерті антоніти брали на лікування також хворих чумою в надії на підтримку святого Антонія.
Ізенгеймський монастир антонітів розташовувалася на давній римській дорозі, що з'єднувала землі Майна з Базелем, за якою паломники прямували в Сантьяґо-де-Компостела і Рим. Ізенгеймський вівтар призначався для монастирської лікарняної каплиці. Лікування хворих у монастирі починалося саме біля вівтаря: або святий Антоній зробить чудо і допоможе хворому, або вівтар послужить духовною утіхою нещасному. В Середні віки медитативні картини, до яких відноситься й Ізенгеймський вівтар, вважалися «квазі-медициною» («quasi medicina»), люди вірили в їх лікувальні властивості: ідентифікуючи себе з образами на картині, хворий наповнювався духовною силою, яка допомагала йому впоратися з тілесними стражданнями.
В Ізенгеймському монастирі вже був стулковий вівтар під назвою «Вівтар Орліако». У закритому вигляді на його двох зовнішніх стулках була зображена сцена Благовіщення: на лівій стулці — ангел, на правій — Діва Марія. На внутрішніх стулках були зображені сцена поклоніння немовляті з одного боку і св. Антоній та настоятель Ізенгеймського монастиря Жан Орліако (Jean d'Orliaco) — з іншого. На замовлення настоятеля чотири фігури на внутрішніх стулках вівтаря були виконані в 1475 році художником Мартином Шонгауером. В центрі вівтаря розташовувалася дерев'яна скульптура Діви Марії (тепер в Луврі). Проте вже до 1485 року настоятель Орліако замовив у різьбяра Ніколаса з Агено (Niklaus von Hagenau) нові дерев'яні скульптури для нового вівтаря. Німецький історик мистецтва Цирманн припускає, що до того часу вівтар Орліако вважався застарілим. Коли і чому саме Грюневальду був доручений розпис вівтаря для цього воґезького монастиря, залишилося невідомим.
Протягом літургійного року стулки вівтаря відкривали по певних датах, розкриваючи картини, відповідні релігійній події. У Ізенгеймського вівтаря три варіанти розгортки, у більшості стулкових вівтарів їх тільки два. Основу вівтаря складає дерев'яний короб. Вінчає вівтар філігранне позолочене ажурне різьблення.
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
