Маріна Абрамович (серб. Марина Абрамовић; * 30 листопада 1946, Белград, СФРЮ) — сербська мисткиня, що працює в жанрі перформансу. Учасниця феміністичного мистецького руху. У своїх роботах досліджує стосунки між митцем та публікою, границі тіла та можливості розуму.
Одержала Золотого лева на Венеціанському бієннале 1997 року за роботу «Балканське бароко», в якій перемивала купу кривавих кісток в пам'ять про жертв Югославських воєн.
В березні-травні 2010 року Музей сучасного мистецтва Нью-Йорку провів велику ретроспективу і відтворення перформансів Абрамович.
Почала працювати в жанрі перфоманс у 1974, коли продемонструвала серію перформансів, спрямованих проти політики соціалістичної Югославії.
У своїх перформансах Абрамович показує людські проблеми та проблеми, що породженні людьми. У кожному із них вона демонструє можливості людського тіла, адже постановки потребують неабиякої фізичної та психологічної витривалості.Через це Абрамович не завжди бере участь у власних перформансах з огляду на вік та здоров'я, і готує для них відібраних людей, яких вчить та тренує фізичній та психологічній витривалості.
Інсталяції Абрамович іноді викликали шок у публіки: в 1988 році один з глядачів знепритомнів на її виставці.
Щоб перевірити межі зв'язку між митцем і глядачами, Абрамович в 1974 році створила один зі своїх найбільш складних і відомих перформансів. Абрамович розмістила на столі 72 об'єкти, якими люди могли користуватися як завгодно. Деякі з цих об'єктів могли приносити задоволення, тоді як іншими можна було завдавати болю. Серед них були ножиці, ніж, хлист і навіть пістолет з одним патроном. Собі вона відвела пасивну роль. Протягом шести годин публіка могла діяти на свій розсуд, в тому числі маніпулюючи тілом і рухами мисткині. Спочатку глядачі поводилися скромно і обережно, але через деякий час учасники стали агресивнішими. Абрамович пізніше згадувала:
Стосунки з митцем Улаєм (справжнє ім'я Frank Uwe Laysiepen) Абрамович перетворила на один величезний перформанс тривалістю 12 років, а його закінчення, тобто розставання, влаштувала у вигляді зустрічі на Великому китайському мурі після сходження назустріч одне одному з різних кінців Стіни.
В перформансі «Смерть себе» Абрамович та Улай поєднали своє дихання спеціальним агрегатом і вдихали видихи одне одного, доки не закінчився кисень. Через сімнадцять хвилин після початку перформансу обоє впали на підлогу без свідомості. Цей перформанс досліджував здатність індивідуума поглинати життя іншої особистості, обмінюючи і знищуючи її.
В інсталяції «Відносини в просторі» (1976) повністю роздягнена Абрамович і Улай зображували вільні стосунки на очах глядачів.
Композиція «Комуністичне тіло, Капіталістичне тіло» (1980-ті) стала протестом проти поділу людей ідеологічними бар'єрами.
Майже через 22 роки Улай відвідав перформанс Абрамович «The Artist Is Present». Коли Улай сів перед нею, Абрамович не витримала та заплакала.
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
