Луїджі Руссоло (італ. Luigi Russolo; 30 квітня 1885, Порто Груаро, Венеція — 4 лютого 1947, Серро ді Лавено у Лаго-Маджоре) — італійський художник, композитор і поет футурист.
Руссоло професійно вивчав музику, живопис вивчав самостійно. Через поета Паоло Буцці познайомився з міланськими футуристами і грав роль посередника між різними художніми напрямками. В 1910 році, разом з Умберто Боччоні, Джакомо Балла, Джіно Северині и Карло Карра, підписав «Технічний маніфест футуристичного живопису».
у своїх полотнах цього періоду проголошував футуристичний культ машин і руху, що виражались на полотнах геометричністю форм. Паралельно з живописом Луїджі Руссоло активно експериментує в музиці. З 1913 року і до кінця 20-х років Луїджі Руссоло припиняє займатися живописом і цілком присвячує себе музиці. Він концентрується на вивченні шумів і звуків, в результаті чого відкриває Intonarumori (шумові звучання), з яких виникла «музика шумів», ембієнт, що стала чудовим внеском футуризму в розвиток музики ХХ сторіччя. Особливий розвиток цей жанр отримав з кінця 40-х років в творах представників конкретної музики (Musique concrete), яка вбачала в ньому правдиве відображення реального світу.
Футуристичні експерименти Луїджі Руссоло на межі живопису і музики знайшли підтримку і відгук у Василя Кандинського, що опублікував в 1912 році в альманасі «Блакитний вершник» свою театральну розробку «Жовтий Звук», навіяну роботами Руссоло і кольоромузичне складової «Поеми вогню» Олександра Скрябіна. У пізніший час, в 1923 році в СРСР, художник Володимир Баранов-Россіне презентує свій оптофонічний рояль, а у Німеччині угорець Ласло Олександр створює сонохроматоскоп. Ці світлозвукові інструменти зобов'язані своїм походженням ідеям Луїджі Руссоло.
Знову малювати почав Луїджі Руссоло лише 1941 року, віддаючи перевагу фігуративного живопису.
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
