Каспар Давид Фрідріх

Каспар Давид Фрідріх (нім. Caspar David Friedrich, 5 вересня 1774, Грайфсвальд — 7 травня 1840, Дрезден) — німецький художник, яскравий представник романтизму.

Найпослідовніші позиції романтизму виробили митці Франції. Саме там гостро, боляче відчувався розрив між гуманістичним ідеалом Просвітництва, що його обстоювала інтелектуальна еліта на чолі з Енциклопедистами та жорстокою дійсністю країни, терором французької революції, військовими авантюрами Наполеона,- веденням безкінечних воєн. Франція страждала від нівелювання особистості і практичного винищення молодого покоління у кампаніях Наполеона, розчарування у частих змінах політичної влади і відсутності перспектив стабільності. Романтизм Франції (на відміну від інших національних шкіл) мав також патріотичну, суспільну складову, яку яскраво втілили Теодор Жеріко в картині-спротиву «Пліт Медузи» та Ежен Делакруа — в картинах «Свобода, що веде народ» та «Винищення греків турками на Хіосі» («Різанина на Хіосі»). Унікальним явищем французького і європейського романтизму став барельєф «Марсельєза» на Тріумфальній арці в Парижі (скульптор — Франсуа Рюд).

У Франції найкращі досягнення зроблені в живопису та літературі. А французька музика романтизму значно зміцнила свої позиції після прибуття в Париж емігранта з підросійської тоді Польщі — Фредеріка Шопена (1810–1849).

Дослідження романтизму виявили нерівномірність розвитку різних видів мистецтва. Значними були і національні розбіжності стилю. Не існувало також єдиного центру романтизму, як це було в Римі — визнаному центрі бароко Європи 17 століття. А відомі митці романтизму живуть як в столичних містах (Париж, Лондон), так і в країнах, що не були значними мистецькими осередками на той час (німецькі князівства, Російська імперія, США, Бельгія, Угорщина, Польща в складі Російської імперії). Так, романтизм в Німеччині мав досягнення в філософії і, частково, в живописі, де розвинулись споглядальні, меланхолійні чи містичні настрої окремої особи наодинці з величчю природи, з уламками величного минулого, з непізнанністю смерті чи Бога (меланхолійні портрети Отто Рунґе, світські, нецерковні одинаки Каспара Давіда Фрідріха, заглиблені в минуле персонажі Карла Шпіцвеґа). В німецькому романтизмі годі й шукати суспільно-політичну складову, притаманну французьким митцям. «Ми можемо в цьому світі тільки меланхолійно чекати, тільки жити очікуванням полум'я майбутнього. Справжня дія — не в реальності» — проголосив Людвіґ Тік в «Мандрах Франца Штернбальда». Думка, що може пройти життя, а особа так і не дочекається «полум'я майбутнього» до Тіка так і не дійшла. Невідомо також було, навіщо цьому «полум'ю майбутнього» — меланхолійні, сумні, нездатні на активні дії особи.

Батько майбутнього художника був ремісником-миловаром. Родина походила із Сілезії; була міцним осередком лютеранства. Був шостою (з десяти) дитиною. Ймовірно, на формування сумного складу характера майбутнього митця вплинули трагічні події дитинства. 1781 року померла його мати, а потім дві його сестри та брат.

Художню освіту почав опановувати в 1790 р. із архітектором і викладачем малювання в ґрайфсвальдському університеті Кесторпом (J.G.Quistorp), а потім вдосконалював майстерність в місті Копенгаген, Данія, де навчався в період 1794–1798 рр. Точність ліній у його зрілих малюнках — вплив Кесторпа. По поверненні з Копенгагена почалися пошуки власного місця в художньому житті Німеччині. Втім, існувала суттєва відмінність молодого художника від неокласиків: настанови академізму з його потягом до пластики і перевагою античних сюжетів і античних героїв мало відбились на манері митця. Йому притаманна фотографічна точність у зображенні пейзажів, що видозмінилися у творчості Фрідріха. До того, ж він не був пов'язаний офіційною посадою ні з академією мистецтв, ні з якимось могутнім меценатом. Він став прикладом вільного художника, що працював на ринок.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...