Грабар Ігор Емануїлович (рос. Грабарь Игорь Эммануилович, 1871 — 1960) — радянський художник, реставратор, мистецтвознавець, історик мистецтва, музейний діяч, педагог, професор русинського походження, ключова фігура довоєнного радянського мистецтва. Син русофілки Ольги Грабар. Починав як імпресіоніст, потім став офіційним представником соціалістичного реалізму.
Академік АМ СРСР (1947), академік АН СРСР (1943). Народний художник СРСР (1956). Лауреат Сталінської премії першого ступеню (1941).
Численні праці, 5-томова «История русского искусства» (1909—1916) за редакцією Грабара має багато українського матеріалу, зокрема розділ «Українське бароко» (1912).
Батько, Емануїл Грабар, був депутатом австрійського парламенту. Дід Ігоря з боку матері — Адольф Добрянський, москофіл і громадський діяч в Закарпатті і Галичині, що тоді входили до складу Австро-Угорщини. Ігор Грабар так згадує про діда:
На честь діда в головному місті краю, Ужгороді, діду згодом буде створено монумент. Мати, Ольга Грабар, теж займалась просвітництвом до народження сина. Хлопця хрестили за православним обрядом, хрещеним батьком був Костянтин Кустодієв, дядько російського художника Бориса Кустодієва.
Незважаючи на угорське оточення, родина дотримувалась слов'янської ідеї і вважала себе русинами. Аби не діяти в підпіллі, батько і подався в політику і став депутатом австрійського парламенту. Його слов'янофільську діяльність розцінили як державну зраду і родина була вимущена емігрувати в Італію. Батькові вдалося влаштуватися вихователем дітей князя П. П. Демідова, росіянина за походженням. Разом із родиною П. П. Демідова через три роки вони перебрались в Париж.
Родина перебралась в Російську імперію в 1876 і оселилася в місті Єгорьєвськ, Рязанська губернія. Батько влаштувався викладачем в місцеву гімназію. Ігор навчався в прогімназії, а продовжив навчання в Москві, в ліцеї цесаревича Миколи, яке закінчив із золотою медаллю. По закінченні ліцея влаштувався в Петербурзький університет, юридичний факультет, який закінчив у 1893. Юридичний факультет закінчив і старший брат Ігоря, Володимир Грабар, який став відомим юристом.
Закінчивши юридичний факультет, не обов'язково було йти в судові установи. Так юристи за першою освітою були художники Врубель Михайло Олександрович, Бенуа Олександр Миколайович. Цим шляхом пішов і Ігор Грабар, що став художником.
Ще в роки навчання в Москві він відвідував уроки малювання в Московськоту товаристві прихильників мистецтв.
У 1894 став студентом Петербурзької академії мистецтв. Закінчив академію в 1898 і перебрався в Європу, де удосконалював майстерність в Парижі та Мюнхені.
У 1903 перебрався в Москву. Брав участь в виставках «Світу мистецтва». Твори художника беруть на виставки в Мюнхені і в Парижі, виставляють в Осінньому Салоні. Картини Грабаря в 1906 були на виставці російських митців, показаної за сприяння Сергія Дягілєва, а також в Римі на Всесвітній виставці 1909 року.
Підмосковна садиба Дугіно Мещеріних посіла особливе місце в житті художника. В садибу Ігор Грабар потрапив через знайомство з художником Миколаєм Мещеріним (1864—1916). Трохи старший за Ігоря, Мещерін теж писав пейзажі в стилістиці імпресіонізму, що подарували декілька тем для живопису уславленого російського художника Ісака Левітана. Чимало пейзажів створив і Ігор Грабар, але його пейзажі інші за тематикою та колористичними завданнями, ніж твори Левітана. Садиба Дугіно розпізнається в таких творах Грабаря як «Золоте листя», "".
Орієнтований тоді на пізню дворянську культуру, Ігор Грабар декілька разів звертався до садибної культури у власному живопису. Звідси полотна «Куточок садиби», «Павільйон в Кузьмінках», «Садиба Абрамцево. Паркан».
Художня творчість не головувала в уяві Ігоря Грабаря. Так, у 1909—1923 він відійшов від живопису. Він береться за архітектуру і вибудував за власним проектом санаторій «Захар'їно» під Москвою, де втілив власні архітектурні образи, навіяні італійським відродженням та російським класицизмом. Поринає в мистецвознавство, в історію мистецтва, в музейну справу, в охорону пам'яток старовини, котра тісно пов'язана з мистецвознавством і музейною справою. У 1917 він оприлюднив практично перший каталог очоленої ним Третьяковської галереї.
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
