«Сад земних насолод» — найвідоміший триптих Ієроніма Босха, який отримав свою назву за темою центральної частини, присвяченої гріху хтивості — Luxuria. Оригінальна назва цієї роботи Босха достеменно невідома. «Садом земних насолод» триптих назвали дослідники. В цілому, жодне з наявних на сьогоднішній день тлумачень картини не визнано єдино вірним. Більшість теорій про значення картини розвинені в XX столітті.

Саме цю роботу Босха, особливо фрагменти центральної картини, зазвичай наводять як ілюстрації, саме тут унікальна творча уява художника виявилася повною мірою. Чарівність триптиху полягає в тому, як художник висловлює головну ідею через безліч деталей.

На лівій стулці триптиха зображений Бог, який представляє Єву приголомшеному Адаму в безтурботному та мирному Раю. У центральній частині ряд сцен, які трактують по-різному, зображує істинний сад насолод, де з райським спокоєм рухаються загадкові фігури. У правій стулці відображені найстрашніші та тривожні образи всіх творів Босха: складні машини для тортур та чудовиська, породжені його фантазією.

Картина переповнена прозорими фігурками, фантастичними спорудами, чудовиськами, галюцинаціями у плоті, пекельними карикатурами реальності, на яку він дивиться допитливим, надзвичайно гострим поглядом. Деякі вчені хотіли бачити в триптиху зображення життя людини крізь призму її марноти та образи земної любові, інші — торжество хтивості. Однак простодушність та деяка відстороненість, з якими трактують окремі фігурки, а також прихильне ставлення до цього твору з боку церковної влади змушують сумніватися, що змістом його могло бути прославляння тілесних насолод.

На перший погляд центральна частина становить чи не єдину у творчості Босха ідилію. Великий простір саду заповнений оголеними чоловіками та жінками, які ласують велетенськими ягодами та плодами, граються з птахами й тваринами, хлюпочуться у воді і — насамперед — відкрито та безсоромно віддаються любовним утіхам у всьому їх розмаїтті. Вершники довгою вервечкою, як на каруселі, їдуть навколо озера, де купаються оголені дівчата; кілька фігур з ледь помітними крилами ширяють у піднебессі. Цей триптих зберігся краще, ніж значна частина великих вівтарних образів Босха, і безтурботні веселощі, що панують у композиції, підкреслюються її ясним, рівномірно розподіленим по всій поверхні світлом, відсутністю тіней, яскравим, насиченим колоритом. На тлі трави та листя, подібно до дивовижних квітів, виблискують бліді тіла мешканців саду, що виглядають ще білішими поруч з трьома-чотирма чорношкірими фігурами, розставленими у цьому натовпі. Позаду фонтанів та будівель, що оточують озеро на задньому плані і переливаються всіма кольорами веселки, на горизонті видніється плавна лінія пагорбів, що поступово тануть. Мініатюрні фігурки людей та фантастично величезні, химерні рослини здаються настільки ж невинними, як візерунки середньовічного орнаменту, що надихнув художника.

Може здатися, що на картині зображено «дитинство людства», «золота доба», коли люди і звірі мирно існували пліч-о-пліч, без найменшого зусилля отримуючи плоди, якими удосталь обдаровувала їх земля. Однак не варто вважати, що натовп голих коханців мав за задумом Босха стати апофеозом безгрішної сексуальності. Для середньовічної моралі статевий акт, який в XX ст. навчилися нарешті сприймати як природну частину людського буття, був частіше доказом того, що людина втратила свою ангельську природу та низько впала. В найкращому випадку на злягання дивилися як на неминуче зло, в гіршому — як на смертний гріх. Швидше за все, для Босха сад земних насолод — світ, який зіпсувала хіть.

Ліва стулка зображує останні три дні створення світу. Небо і Земля привели на світ десятки живих істот, серед яких можна побачити жирафа (це міфічна тварина камелопард, суміш леопарда з верблюдом), слона та міфічних звірів на кшталт єдинорога. В центрі композиції здіймається Джерело Життя — висока, тонка, рожева споруда, що віддалено нагадує готичний табернакль, прикрашений вигадливою різьбою. Дорогоцінні камені, що виблискують у твані, так само як фантастичні звірі, ймовірно, навіяні середньовічними уявленнями про Індію, полонять своїми дивами уяву європейців з часів Олександра Македонського. Існувало народне та достатньо поширене повір'я про те, що саме в Індії розташований втрачений людиною Едем.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →