Гільдеґарда Бінгенська

Гільдеґарда Бінгенська (нім. Hildegard von Bingen; лат. Hildegardis Bingensis; *1098, Бермерсгайм — †17 вересня 1179, Бінген), також відома як Свята Гільдеґарда — німецька наставниця, яка заснувала дві жіночі общини (у Рупертсберґу (Rupertsberg) 1150 року та у Айбінґені (Eibingen) 1165 році) у третій чверті 12 століття. Хоч зараз вона і згадується як абатиса (або настоятелька монастиря), проте слід зазначити, що вона ніколи не мала такого статусу за життя та перебувала під юрисдикцією абата її рідного монастиря у Дізібоденберзі (Disibodenberg).

Гільдеґарда Бінґенська була артисткою, письменницею, драматургом, лінгвістом, натуралісткою, філософом, лікаркою, поетом, політичним консультантом, пророком, провидицею та композиторкою, створила мову Lingua Ignota. Вона є першим композитором, чия біографія є відомою та одна з її робіт — «Ordo Virtutem» є однією з перших знаних літургічних драм. Дехто помилково пов'язує ці роботи із першоджерелами, що ведуть до розвитку оперної музики, проте виглядає дуже малоймовірним зв'язок між Гільдеґардою та засновницею оперної музики Флорентіною Камератою (Florentine Camerata).

Гільдеґарда писала теологічні, натуралістичні, ботанічні, медичні та дієтологічні тексти та листи, літургічні пісні, поеми, також вона написала першу п'єсу про моральність, що дійшла до наших часів. Біографістка Кармен Ачеведо Бутхер (Carmen Acevedo Butcher) описувала Гільдеґарду як ерудитку, у своїй публікації 2007 року: Гільдеґарда Бінґенська: Духовний Читач (Hildegard of Bingen: A Spiritual Reader)

Гільдеґарда народилась у сім'ї вільних дворян, яка була на службі у графа Шпонхайма (Sponheim), наближеного до Гогенштауфенського (Hohenstaufen) імператора. Вона була десятою дитиною та хворобливою з самого народження. З молодих літ Гільдеґарда переживала видіння. Можливо, через її видіння, чи через політичну вигоду, Гільдеґардині батьки запропонували її як десятину церкві у віці восьми років. Вона була віддана під опікунство Юти фон Шпонхайм (Jutta von Sponheim) до церкви, яка була на околиці Дізібоденбергського (Disibodenberg) монастиря у землі Рейнланд-Палатінейт (Rhineland-Palatinate), що зараз є одним із регіонів Німеччини. Юта була надзвичайно популярна та мала багато наступників-монастирів, що розквітлі навколо неї.

По смерті Юти, у 1136 році, Гільдеґарда була одностайно обрана «магістром», або лідеркою їхньої сестринської общини. Вибори привели до важливого переїзду двадцяти членів її общини до новоствореного нею монастиря Святого Рупертсберґа (Saint Rupertsberg) у Бінґені (Bingen), що на Рейні, у 1150 році. Але не зважаючи на те, що Гільдеґарда була духовною наставницею у цій общині, вона ніколи не визнавалась як настоятелька. Її община у Рупертсберзі та Айбінґені залишалась під юрисдикцією Бенедиктинського монастиря у Дізібоденберзі. Фольмар (Volmar), настоятель Гільдеґарди, також обіймав посаду управителя, тобто представника абата.

Гільдеґарда розуміла, що тримати при собі її видіння буде мудрим рішенням та довіряла їх лише Юті, яка у свою чергу переказувала їх Фольмару, що був Гільдеґардиним учителем, а згодом писарем. Протягом усього свого життя вона продовжувала переживати численні видіння. У 1141 році вона отримала Боже провидіння: «Запиши усе, що ти побачиш та почуєш». Щоправда вона вагалась чи записувати ці провидіння, та невдовзі фізично захворіла. У її першому теологічному творі 'Scivias або «Знай Шляхи» («Know the Ways») Гільдеґарда описала свою внутрішню боротьбу:

Яскраві описи фізичних відчуттів Хільдеґарди у сукупності з її видіннями були діагностовані нейрологами, включаючи популярного автора Олівера Сакса, як симптоми мігрені, проте немає доказів, що мігрень може спричиняти подібні видіння.

Біографія Хільдеґарди належить перу двох ченців: Ґодфріду (Godfrid) і Теодоріку (Theodoric).

В останні десятиліття увага до жінки середньовічної церкви призвела до загального зацікавлення Гільдеґардою, зокрема її музикою. Приблизно вісім композицій дійшли до наших часів, які є одними з найбільших збірок серед середньовічних композиторів.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...