Френсіс Бекон

Френсіс Бекон (англ. Francis Bacon; 28 жовтня 1909, Дублін — 28 квітня 1992, Мадрид) — британський художник-експресіоніст ірландського походження.

Перші картини Бекон почав писати у 20 років та його діяльність тривала епізодично близько наступних 15 років. Сумніваючись у своєму таланті художника, він заробляв на життя декоруванням килимів і меблів. Відомим Френсіс Бекон став у 1944 році після створення картини Три етюди фігур в ногах Розп'яття.

Посмертно, художник отримав популярність, як один з найкращих художників кінця 20-го століття. В листопаді 2013 року його робота Три етюди Луціана Фройда був проданий на аукціоні за суму 142,4 млн дол. США — максимальна ціна аукціону за твір мистецтва без урахування інфляції.

Живопис Френсіса Бекона передає трагедію існування. Це — свого роду крик, який не має меж та кордонів. Сюжетний простір: не тварини, не люди — самотні розчепірені фігури, які мучаться на унітазі, на поверхні лежака або — на стільці; у ванній або — в якомусь потаємному, інтимному місці. Герої представленні у вигляді виродків, монстрів: однооких, безруких, ампутованих, членистоногих.

Маючи активну зацікавленість до його робіт музеями світу, Бекон, проте, не часто купувався буржуазною англійською публікою з метою декорації приватних резиденцій. Колишній прем'єр-міністр Маргарет Тетчер якось назвала його «Людиною, яка малює ці жахливі картини».

Живопис Френсіса Бекона завжди на межі ризику, вкрай експресивний і імпровізаційний. Проте, композиційна спроба організації простору у Бекона постійна: перспектива, лінія горизонту, параметри тривимірного простору (на прикладі подібності клітини або — акваріума).

Якщо ранні роботи Бекона переважно темних тонів, то надалі живописні полотна стають більш інтенсивними за кольором і навіть — декоративними (улюблені художником жовті, полуничні, вишневі, помаранчеві, чорні — теплі і відкриті яскраві кольори гами; рідше — холодні, де перевага віддається — сірим, темно-синім, сіро-зеленим відтінкам).

Вся енергія і експресивність живопису Бекона втілена в скульптурній тілесності, в зламах форм, в химерній масі, тягучого лавоподібного типу. Образи живопису пов'язані з деформацією і гіперболізацією, яка в його роботах здається зовсім доречною і необхідною.

Бекон користувався великою, з першого погляду — хаотичною документацією: фотографіями (з них, в тому числі фотографіями Едварда Майбріджа), репродукціями (вирваними з книг з мистецтва, анатомії, антропології, зоології, радіографії), фрагментами сторінок з журналів, газет.

Він вважав фотографію третім оком, яке схоплює невидимі і непередбачені моменти буття: ''Фотографія схоплює витік, вона — об'єктивна''. Але художник перетворює фотозображення у своїх роботах, виводить на інший емоційний рівень сприйняття, оголюючи свій внутрішній світ — тим самим, досягаючи в повній мірі, як вважав Бекон — «таємниці живопису».

«Я вважаю себе ловцем зображень. Для мене зображення важливіше краси живопису… Я — це посередник виразності на службі події і випадку» (Ф. Бекон).

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...