Фредерік Лейтон

Фредерік Лейтон, 1-й барон Лейтон (англ. Frederic Leighton, 1st Baron Leighton; 3 грудня 1830(18301203) — †25 січня 1896) — представник салонного мистецтва в Англії, президент Королівської академії мистецтв. Маляр і скульптор.

Англія швидко просувалася вперед в капіталістичному розвитку. От і родина Лейтон займалася бізнесом. Лейтон народився в забезпеченій родині бізнесмена. Родина спромоглася сплатити йому навчання в універсітетській школі Лондона, а потім подорож до Італії. У віці 24 років його можна було зустріти у Флоренції, де Фредерік навчався в Академії красних мистецтв.

У 1855 — 1856 роках він живе і працює в Парижі. Серед паризьких знайомих Лейтона — художники Делакруа, Енгр, Франсуа Мілле, Каміль Коро.

У 1860 році він повернувся в Лондон, де співпрацював з прерафаелітами. З 1864 року він в Королівській Академії мистецтв, де займався скульптурою і живописом. Віртуоз живописець отримав визнання і став президентом Академії. На нього звернув увагу і королівський двір. За досягнення в мистецтві йому дарували титул барона. Виснажлива пряця і задоволення підірвали здоров'я митця і він захворів стенокардією. Міцний напад стенокардії і привів Лейтона до смерті.

Будинок художника в Лондоні перетворено на музей Фредеріка Лейтона.

Видатний представник академізму, Фредерік Лейтон все більше переходив на позиції салонного мистецтва. Воно відрізнялося справжньою експлуатацією тільки порядних сюжетів(біблійних чи античних), тільки красивих, зовнішньо привабливих моделей, виправлених за античними зразками, віртуозним технічним виконанням самого живопису чи скульптури. Брутальна, груба дійсність була виштовшнута на вулиці брудних портів, бідняцьких районів, туберкульозних шпиталів і не допускалась в салонне мистецтво. Це була солодкава казка для каліфів на час, для новітньої групи багатіїв, щойно вдершихся до багатств, але не мавших традицій, витончених смаків, справжнього знання мистецтва і його історії. Салонне мистецтво експлуатувало еротику, оголене жіноче і чоловіче тіло, стародавніх римлян, привабливих тваринок(котят, цуценят, козенят, кроликів, голубів), квіти, здебільшого троянди, елегантний сучасний одяг чи екзотичні шати числених Саломей,Клеопатр, Сафо, закоханих пар, оголених жінок з розбитими вазами. Сюжетом картини міг стати бенкет римського імператора, що засипав своїх гостей пелюстками троянд.

Для помираючих від туберкульозу хворих, яких натовпом везли по Рейну в лікарню, це було справжньою образою і приниженням. Саме відштовхуючись від салонного мистецтва виникло строге і правдиве мистецтво Кете Кольвіц, Франсуа Мілле,Едуарда Мане,Дега,Ван Гога.

Салонне мистецтво, поверхневе, але віртуозне за технічним виконанням, заполонило Салони (звідки і назва), виставки в Парижі і значно поширилося Європою у 19 столітті, як епідемія.

Представниками салонного мистецтва у Франції були Олександр Кабанель, Жан Леон Жером, Поль Лєруа, Герен, в Іспанії — Ульпіано Чека, в Німеччині — Макс Клінгер, в Польщі — Павло Мерварт, в Російській імперії — Генрік Семірадський і, частково, Маковський. З салонного мистецтва Франції виросло схиблене на віртуозності, коштовностях і дріб'язковому відтворенні екзотики мистецтво Гюстава Моро.

Дивним було співіснування салонного мистецтва, підтриманого буржуазним суспільством, зі справжнім мистецтвом реалізму (Курбе у Франції, передвижники в Російській імперії), художниками Барбізонської школи чи імпресіонізмом. Саме це мистецтво відтворило правдиве обличчя 19 століття і репрезентує його в сучасних музеях. Салонне мистецтво залишилось на узбіччі культури і осіло в запасниках.

Можна закидати Лейтону за пристрасть до міфічних героїв, за ігнорування реальності, за відсутність прив'язки до проблем 19 століття. Він наче весь час перебував в штучному світі Стародавньої Греції, який старанно оживляв на своїх картинах. Але йому неможливо відмовити в віртуозному володінні ремеслом, в колоризмі.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...