Франсіско Франко

Франсіско Франко (повне ім'я Франсіско Пауліно Ерменегілдо Теодуло Франко і Баамонде Салґадо Пардо де Андраде, ісп. Francisco Paulino Hermenegildo Teódulo Franco y Bahamonde Salgado Pardo de Andrade Spanish: [fɾanˈθisko ˈfɾaŋko], 4 грудня 1892, Ферроль, Галісія, Іспанія — 20 листопада 1975, Мадрид, Іспанія) — військовий і політичний діяч Іспанії, керівник країни у 1939—1975, генералісимус.


Також відомий під титулом Каудільйо (ісп. Caudillo de España por la gracia de Dios — вождь Іспанії милістю Божою). Прийшов до влади після перемоги правих сил у громадянській війні 1936—1939 ставши диктатором.


Народився 4 грудня 1892 в місті Ферролі провінції Ла-Корунья в Галісії, однієї з основних військово-морських баз Іспанії.


Був сином офіцера Ніколаса Франко і Сальгадо. Мати, Марія дель Пілар Багамонде і Пардо де Андраде з роду Педро Фернандеса де Кастро — сьомого графа Лемоса.


Спочатку Франсіско збирався дотриматися родинної традиції й стати військовим моряком, однак поразка Іспанії в війні 1898 року спричинила значне зменшення кількості вакансій, тому він вирішив піти в Піхотну Академію. Його брат Рамон став знаменитим авіатором.


Після закінчення Піхотної Академії в Толедо 1910-го Франсіско провів два роки в тихому іспанському гарнізоні в своєму рідному місті Феррол, але за першої нагоди вирушив служити в Марокко.


У 1913 році нагороджений Хрестом за військову доблесть 1-го ступеня та отримав звання капітана. У 1916 році в битві поблизу Сеути отримав поранення в живіт, куля пройшла наскрізь. У вечірньому військовому рапорті повідомлялося: "Капітан регулярної армії дон Франсиско Франко Баамонде виявив у бою нечувану хоробрість, нестримну енергію та дар воєначальника".


У віці 31 року Франко, відзначившись талантом тактика у Марокканській війні, отримав звання полковника і став наймолодшим полковником в усій Іспанії. Успішна військова кампанія в Алусемас принесла 33-річному Франко звання генерала. Франко став наймолодшим генералом не лише Іспанії, а й усієї Європи впродовж ХХ сторіччя. Його підвищення в особовій справі супроводжувалося записом: "Він є справжнім національним надбанням, і країна, і армія дуже виграють від використання його видатних здібностей на більш високих посадах". Уряд Франції нагородив Франко Орденом Почесного легіону.


Крім того, військові відзнаки та успіхи дали змогу Франсіско Франко отримати особисту приязнь короля Іспанії Альфонсо ХІІІ, який навіть вів до вівтаря наречену Франко у день їхнього весілля.


Франсіско провів у Марокко загалом одинадцять років. Служив спочатку в Regulares Indígenas (тубільних регулярних військах), а відтак в Іспанському іноземному легіоні. У 1912—1916 і 1920—1926 брав участь у битвах проти ріфських кабілів.


У 1926 його призначають головнокомандувачем піхотної бригади в Мадриді, а в 1928 — головою знову створеної Військової академії в Сарагосі.


1931 року, як результат майже безкровної революції, монархія впала, і влада перейшла до республіканців. Франко в цей час не втручався в політику, заявивши про свою нейтральність. 15 квітня 1931 під час виступу перед слухачами військової академії у Сарагосі він заявив: «Отже, оскільки проголошена республіка і верховна влада перебуває в руках тимчасового уряду, ми зобов'язані дотримуватися дисципліни та згуртувати свої ряди, щоб зберегти мир і допомогти нації рушити правильним шляхом». За цю промову міністр виніс догану генералові Франко із внесенням у службову картку. У лютому 1932 він отримав нове призначення - командування 15-ю піхотною дивізією у Ла-Коруньї, у 1933 його призначають військовим губернатором Балеарських островів. Обидва призначення були для Франко принизливими.


Протягом перших двох років існування республіки при владі були здебільшого ліві партії соціалістів, що проводили непопулярну аграрну реформу. Крім того, була проведена антиклерикальна реформа, зліквідований конкордат з Католицькою церквою 1851 року, католицизм як державна релігія скасований, будь-які виплати духовному стану припинені на дворічний період, орден єзуїтів знову заборонено, широко розповсюджена система церковної освіти розформована, полегшено процедуру розлучення, багато монастирів зруйновано. Було проведено військову реформу, яку не підтримувала більшість офіцерів армії, які поступово із нейтральної позиції перейшли на негативні настрої в оцінці республіки. Суспільство стрімко політизувалося і радикалізувалось. Страйки, замахи, що супроводжувалися бомбометанням, і кривава смута на селі, за якою стояло таємне анархістське товариство «Federación Anarquista Ibérica» (FAI)— «Іберійська федерація анархістів» (ІФА), що висувало гасла «вільного комунізму», спричинили зміни уряду.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...